Реклама



Замовити роботу

Замовити роботу

Счетчики




Вітаємо вас на сторінках нашого сайту!

Сайт readbook.com.ua - це зібрання книг по темах: бухгалтерський облік, економіка, маркетинг, менеджмент, право, страхування, філософія та фінанси.

Сподіваємось, що ця література буде корисна, як для школярів, так і для студентів.

Усі книги викладені з метою ознайомлення.
Список всіх підручників >>> Філософія - Сморж

Тема 10. Культура і людство в епоху науково-технічного прогресу

10.1. Культура і людство в епоху науково-технічного прогресу



Основні поняття і проблеми. Культура. Цивілізація. Прогрес. Регрес. Сцієнтизм. Антисцієнтизм. Технологічний оптимізм. Антропологічний песимізм. Денатуралізація. Урбанізація. Раціоналізація. Машинізація. Кібернетизація. Інтенсифікація. Індустрія просвітництва. "Атомізування". "Послідовна полігамія". Неврози. Психози. Футурошок. Глобальні проблеми.
Культура і цивілізація
Культура (лат. — сиішга) як термін походить від латинського слова "сиіпіга" — обробка, вирощування і пов'язувалось з сільським господарюванням (а§гі сиІШга). Але вже Цицерон (106—43 до н.е.) застосував це поняття для характеристики людини, її виховання, стану душі, поведінки. Ще раніше софісти в Давній Греції, співставляючи в людині моральне і природне як протилежності, намагались встановити різницю між своєю "вихованістю" і "дикістю" варварів, тим самим визначаючи, говорячи сучасною мовою, культурні потреби і культурний рівень різних народів.
В середні віки склався комплекс ідей на основі теоцентризму, який і став основним змістом християнської культури. Найбільш розвинуте розуміння культури як реалізації символу віри дано в Августина Блаженного (354— 430). Те, що сьогодні ми розуміємо під культурою, в Августина є вияв божественного і ставлення людини до Бога як головної цінності. Словом, зміст культури визначається позаземними цінностями.
Епоха Відродження відкрила новий етап в осмисленні культури. Європа на той час перейшла від теоцентризму до антропоцентризму. Тобто найвищою цінністю і головним об'єктом уваги стає самостійна, активна, всебічно розвинена людина. Відповідно, і культура набрала більш земного змісту, а висловлювання мислителів тієї доби наповнились гуманістичним змістом і "земними" вимірами.
В Новий час визначальним в культурі вважали вже розум і знання. На цій позиції були, зокрема, Ф.Бекон (1561-1626) і Р.Декарт (1596-1650). Але особлива увага питанням культури була приділена просвітителями, які вважали, що суть культури в освіченості і знаннях людей, а культурність нації
371

Частина перша. Призначення філософи, її категоріальний інструментарій та історія
— в розумності суспільних порядків і в досягненнях науки і техніки. Така точка
зору на культуру була, зокрема, в І. Гердера (1744— 1803). Він взагалі вважав куль
туру визначальним елементом суспільного життя, оскільки вона згуртовує лю
дей; вона водночас і результат, і стимул розвитку суспільства; найважливіші її
елементи — мова, наука, ремесло, мистецтво. У Гердера терміни "культура" і
"гуманність" фактично синонімічні, як і в решти просвітителів. Не вірячи в
прогрес культури, Жан-Жак Руссо вважав, що на зміну природному егоїзму
приходить моральна, духовна трагедія, а наука і мистецтво "зобов'язані своїм
походженням нашим порокам" '.
За Кантом (1724-1804), основою культури людини і суспільства є мораль: культурна людина - моральна людина, яка здатна самообмежитись і самопідко-ритись обов'язку. Ф.Шіллер (1759—1805) вважав, що визначальним в культурі є краса, прекрасне, яке несумісне з меркантильним і бездуховним: тільки краса, мистецтво виховують гуманну людину, гарантують їй гармонійність і цілісність. Г. Гегель (1770— 1831) як послідовний раціоналіст, раціоналізує і культуру. В загально-історичному плані культура породжена світовим розумом, абсолютною ідеєю, проходить різні етапи і свого найвищого щабеля досягає в європейській культурі, в культурі сучасної йому Німеччини і віднині вже приречена на згасання.
З марксистської точки зору, культура є продуктом історії, вона є сукупністю досягнень суспільства в матеріальному і духовному розвитку і обумовлена потребою суспільства в закріпленні і передачі сукупного досвіду людей. Культура проявляє себе в продуктах матеріального і духовного труда, в системі соціальних норм і закладів. Змістом культури є творча праця людини у всіх областях життя і ставлення до праці. Це є також мірилом культури індивіда. Найвищим же мірилом культури є ставлення людини до людини, в першу чергу ставлення чоловіка до жінки і навпаки.
В другій половині XIX ст. і особливо в XX столітті культура інтенсивно вивчалась і освітлювалась багатьма мислителями по обидва боки океану, представниками різних спеціальностей, напрямків і шкіл. Ф.Ніцше, О.Ш-пенглер, З.Фрейд, А.Вебер, Е.Кассірер, Г.Зіммель, К.Ясперс, М.Хайдег-гер, А.Моль, М.Бердяєв, Х.Ортега-і-Гассет, М.Вебер, А.Тойнбі, П.Сорокін
- далеко не повний перелік прізвищ зарубіжних вчених, вже не кажучи
про вітчизняних, до переліку яких не станемо вдаватись. Не станемо анал
ізувати і їхні судження про культуру, а лише зробимо загальний висновок
щодо усього сказаного з цього питання.
Насамперед, нагадаємо, що культура є надзвичайно складним суспільно-історичним феноменом, "людським виміром суспільства". Вона є "наскрізною" для історії людства і пронизує собою всі сторони його життя. В узагальнюючої категорії, культуру розглядають як людську життєдіяльність в її цілісності, в єдності людей, засобів, механізмів, виробничого процесу і його результатів. Суть культури, її висхідні основи деякі автори вбачають у вироб-
372

Розділ X. Культура і людство в епоху науково-технічного прогресу
ленні позабіологічнихза своїм джерелом засобів і механізмів, завдяки яким контролюється життєдіяльність індивідів, що складають спільноту, програмується їх поведінка і спрямовується в бажаному напрямку, забезпечується специфічний обмін речовин між суспільством і природою за допомогою матеріально-предметної діяльності 2. Вважається, що культура фіксує і характеризує досягнутий суспільством рівень "олюднення" природного середовища і соціалізації людини, діапазон потреб і їх задоволення, а також наявність тих особливих засобів, завдяки яким досягається характерний тільки для людського суспільства негентропійний ефект: цей ефект полягає у здатності системи підтримувати і навіть покращувати свою організацію. Причому для цього може використовуватись і біологічний природний матеріал, наприклад, для одомашнення тварин і селекції рослин, обробітку землі і гідромеліорації тощо. Будь-яка сфера взаємодії людини і вияви її родових сутнісних сил стають тим, що ми називаємо культурою.
Інколи культуру визначають як сукупність створених людиною цінностей, матеріальних і духовних, що дозволяє цей феномен відмежувати від природного і знаходити людське і цінне, не ототожнювати з суспільством, а розглядати як його певний аспект. Вважається, що людину можна зрозуміти через тво-риму нею культуру і цінності, які в ній формуються і втілюються. В цінностях вбачають ціль і засоби культуротворчої діяльності людини, а в культурі — перетворення людиною себе і свого світу відповідно до певних цінностей. Тобто робиться спроба зрозуміти людину через культуру і цінності, культуру - через людину і цінності, а цінності — через людину і культуру. Цінності є водночас і показником досягнутого людиною, і своєрідною її проекцією на майбутнє. Як розкриття і розвиток людських сутнісних сил культура здатна назавжди зберігати в собі достоїнство цілі людської діяльності і її внутрішній смисл. Все сказане означає, що цільова детермінація людини — це ціннісна детермінація: цінності існують тільки в світі людини, в полі її суспільної і культуротворчої діяльності. Адже всі відомі нам цінності суть її цінності і адресовані виключно їй. З цієї точки зору під культурою розуміються "світ втілених цінностей, перетворену відповідно до них природу людини і її середовище - світ знарядь її матеріальної і духовної діяльності, соціальних інститутів і духовних досягнень"3.
Вірніше, мабуть, буде сказати, що культура є процесом неухильного створення людиною самої себе і свого оточення, в якому вона повинна функціонувати як цілісна родова істота. Тому людина є і суб'єктом культуротворчого процесу, і її головним об'єктом; все, що відноситься до культури, співвіднесене з людиною і несе в собі людський зміст, організоване відповідно до її потреб і інтересів; сама людина стає людиною, лише прилучившись до культури і засвоївши необхідні для неї її цінності. Культура є водночас і формою історичного буття всього ціннісного і смислового в суспільстві, і формою самоутвердження і самодетермінації індивіда в якості особистості в її розвитку до ідеалу. Одним з визначень культури є таке: "Культура — це форма самоде-
373

Частина перша. Призначення філософії, її категоріальний інструментарій та історія
термінації індивіда в горизонті особистості, форма самодетермінації нашого життя, свідомості, мислення; тобто культура — це форма вільного вирішення і перевирішення своєї долі в усвідомленні її історичної і загальної відповідальності" 4.
Зважаючи на універсальність функціонування людини як родової істоти, необхідність постійно підтримувати її родові сутнісні сили і створювати умови для її індивідуального самоутвердження, слід вважати культуру багатоаспектним і багатоструктурним суспільно-історичним явищем, в яке входять не тільки матеріальні і духовні цінності, а і весь зміст її життєдіяльності, включаючи виробництво, спілкування, працю, відпочинок, побут, сім'ю, політику, мораль, мистецтво і все те, що називаємо художньою культурою, мораллю, релігією, а також всю сферу почуттів і емоцій. Тому і говорять про культуру виробництва, культуру відносин, культуру відпочинку, культуру побуту, культуру шлюбу, політичну, правову, економічну, релігійну, художню культуру, культуру думки і почуттів тощо. Йдеться також про культуру національну і класову, елітарну і масову, прогресивну і консервативну, егоїстичну і шовіністичну культури; про культуру суспільства і культуру індивідуума. Виділимо з цього розмаїття видів культури матеріальну і духовну.
Матеріальна культура має своїм найважливішим показником сферу матеріального виробництва, покликаного задовольняти потреби в їжі, одязі, даху над головою: це культура виробництва, культура праці, культура споживання, культура товарів тощо. Матеріальна культура є основним показником рівня практичного оволодіння природою і проявляється вона в обробленні нею предметів природи (оброблена земля, одяг, наукове, учбове, медичне обладнання тощо). Поняття "матеріальна культура" фактично фіксує рівень розвитку продуктивних сил, праці, її реальну продуктивність і предметне буття людини, процеси опредмечування і розпредмечування. Але все це не вичерпує обсягу поняття "культура", ще не розкриває сутності людини і не є її самоціллю. Альбер Швейцер писав: "...матеріальні досягнення — це ще не культура, вони стають нею лише тою мірою, якою їх вдається поставити на службу ідеї вдосконалення індивіда і суспільства". " Культура — це сукупність прогресу людини і людства у всіх областях і напрямках при умові, що цей прогрес слугує духовному вдосконаленню індивіда як прогресу прогресів" 5.
Духовна культура є другим, більш високим і більш важливим "поверхом" культури суспільства і культури людської особистості. Духовна культура - це система духовних цінностей, яка грунтується на зафіксованих і засвоєних духовних досягненнях попередніх поколінь, освоює і продукує нові духовні цінності. Духовна культура — це вся сукупність досягнутого суспільством в області політики, права, моралі, науки, філософії, мистецтва. Вона також виражена в сфері ідей, думок, почуттів, емоцій: в мові, відносинах, по-
374

Розділ X. Культура і людство в епоху науково-технічного прогресу
ведінці тощо. Поняття "духовна культура" ширше понять "свідомість" і "духовність", оскільки цим поняттям охоплюється весь "гуманізований" пласт психіки людини, в якій не існує повної ізольованості її складових: всі вони взаємопов'язані, взаємодіють, взаємовпливають, взаємодоповнюють одна одну.
Культура суспільства в цілому — надіндивідуальне явище, але вона створюється, зберігається, відтворюється, розвивається і функціонує, тобто набуває буття і диференціації тільки завдяки конкретним індивідуумам і конкретним умовам їх життєдіяльності. Як кінцевий продукт життєдіяльності багатьох поколінь, сукупних зусиль і надбань сучасного покоління культура з її цінностями є для окремого індивіда об'єктивною реальністю, до якої він повинен прилучитись і засвоїти необхідні для його цілісного функціонування, самоутвердження і са-мовиповнення цінності. Ступінь їх засвоєння і форма їх виявлення в його життєдіяльності і є показником його культурного рівня, культури взагалі. Ясна річ, що повної відповідності між культурою суспільства і культурою індивіда не буває і не може бути, завжди є можливість або незасвоєння певних цінностей і смислів, або неприйняття їх; існує певна суперечність між загальноприйнятими цінностями, стандартами, нормами, мораллю, смаками, досвідом, поведінкою і тим, чим живе і на що орієнтується в своїх діях і поведінці індивід. Він може або піднятись над загальноприйнятим, отже вступити в суперечність із суспільством і його інститутами, або відстати в своєму розвитку і випасти із загального потоку, стати поперек нього і гальмувати розвиток культури суспільства. Тільки в контексті культури людська активність придбаває характер вільного і творчого самовиявлення. Тільки культура висуває ідеал гуманності і наповнює сенсом людське буття. Саме засвоївши цінності культури, індивід відчуває відповідальність не тільки за свій вибір і діяння, а й за долю суспільства, нації, людства.
Цивілізація (від лат. СІУІЗ — громадський, державний) - означає пом'якшення звичаїв, просвіту, більш високий щабель розвитку суспільства, що приходить на зміну нижчому або висхідному. Термін "цивілізація" ввійшов у вжиток у XVIII ст. і використовувався для характеристики життєдіяльності людини, протилежній природному існуванню.
Поняття "цивілізація" нерідко ототожнюється з поняттям "культура", тому, наприклад, інколи говорять: шумерська, егейська, індійська, європейська культура; іншим разом вони ж виступають під назвою "цивілізація".
Дійсно, це споріднені поняття, і все ж між ними є суттєва різниця. Якщо до культури належить все те, що є позитивним досягненням і гуманізує індивіда, суспільство в цілому, характеризує насамперед те, що складає родові сутнісні сили людини, то термін "цивілізація" означає ступінь відходу людини від природи і характер протистояння їй, виражає структуру і механізми взаємозв'язків суспільства і природи, людини з людиною, зміст і форму виробництва, споживання і обміну, розподілу і регулювання, координації і субординації, інтеграції і диференціації. Цивілізація — це власне, соціальна організація сус-
375

Частина перша. Призначення філософії, її категоріальний інструментарій та історія
пільного життя з метою збереження, відтворення і збільшення суспільного багатства, його накопичення, перерозподілу і реалізації, що забезпечує її (цивілізації) існування і прогресивний розвиток6. Вважається, що культура історично передує цивілізації, яка виникає вже на стадії поділу праці; в подальшому вже цивілізація сприяє виокремленню культури у відносно автономну область суспільного виробництва, впливаючи на її характер і зміст: від узгодженості культури з структурами цивілізації залежить не тільки життєздатність і динамізм суспільства, а і його прогресивність і гуманність.
Існує думка, що, оскільки культура є, так би мовити, утворення, фіксація і
утвердження всього гуманного і творчого в людині і в суспільстві, а цивілізація
є скоріше соціально-технологічна сторона життєдіяльності і функціонування
суспільства, його організаційно-регулятивний аспект, то вона може бути віднос
но людини навіть жорстокою і безжалісною, наприклад, середньовіччя і тота
літаризм XX ст. В такому розумінні термін "цивілізація" сприймається як щось
менш цінне, ніж культура, і часом викликає до нього негативне, а то і вороже
ставлення. Це, зокрема, проявилось у висловлюваннях Л.Толстого, який, по
в'язуючи цивілізацію з загальною характеристикою капіталізму з його індуст
ріалізацією і технізацією, користолюбством і раціоналізмом, бачив у ній найб
ільшу загрозу культурі. 1
Подібне розуміння цивілізації і побоювання прозвучали і у виступі відомого російського письменника Ю.Бондарева, який, зокрема, сказав: "Цивілізація це тільки дещиця культури, тінь її, однобічна проекція її енергії, яка часто ставить людині пастки, обіцяючи їй комфорт і зручності. Вона нав'язує потребу в речах і нескінченну жадобу споживання, пропонує торжество формул, ракет, прямих кутів як інтеграла сили, красивих машин, телевізорів і різного роду підробок під мистецтво в блискучих упаковках — космополітичну моду, фемінізацію і маскулізацію, гроші, розваги, кумирів естради, нівеліровку талантів, розхожі істини, пепсі-колу в російському варіанті. І багато чого ми не можемо уникнути, але ми повинні бути розбірливими"7.
Насправді цивілізація і культура не протистоять і не виключають одне одну: вони є двома сторонами єдиного історичного процесу розвитку людства, які постійно взаємодіють між собою, утворюючи, на думку академіка В.Енгельгарда, два пласти прогресу. В одному з них прогрес відбувається завдяки підвищенню рівня виробництва і споживання, організації праці, функціонуванню соціальних інститутів, суспільних закладів тощо. В другому — завдяки розвитку сутнісних сил людини, використанню всіх наявних цінностей і засобів для всебічного розвитку людської особистості, сприянню її прагненням і цілям, ставленню до людини, якдо найвищої цінності і самоцілі, створенню умов для її самовиповнення і самоутвердження. За висловом академіка В.Енгельгарда, цінності цивілізації — це цінності нашого матеріально-го існування, цінності, які можна охарактеризувати як ринкові або споживчі цінності: це і число автомобілів, телевізорів, пилососів надушу населення тощо.
376

Розділ X. Культура і людство в епоху науково-технічного прогресу
А культура оперує іншими цінностями — це храми, музеї, театри, університети. Сюди ж відносяться такі духовні цінності, як добро і зло, краса і користь8.
Роздумуючи над змістом понять "культура" і "цивілізація" і їх співвідношенням, відомий письменник М.М.Пришвін записує в "Щоденнику": "Цивілізація і культура — взяті всередину творчої особистості, означають такі: культура — це зв'язок поміж людьми в їх творчості, цивілізація — це сила речей".
"Культура - це є та атмосфера, в якій живуть, яка пов'язує високороз-винених людей...
Культура - це творчий зв'язок між людьми... і якщо автомобіль і літак служать для такого зв'язку, то вони є агентами культури" 9.
Субстанційною основою і для культури, і для цивілізації є людина з її потребами і системою цінностей. І культура, і цивілізація фіксують сходження суспільства на певний ступінь свого розвитку як саморегулятивної і функціональної системи. Але, якщо культура, будучи в цілому індивідуальним утворенням, так би мовити, "обернута обличчям" до людини і людського, є певним способом самореалізації індивідів, їх взаємозв'язків та інтеграції, гуманізації і здійснення принципу свободи, тим самим накладає цивілізації цінності і цільові установки, які і визначають її гуманістичну орієнтацію, то цивілізація є тією стороною прогресу, яка забезпечує його соціально-організаторськими і технологічними засобами, за допомогою яких, нормуючи, тиражуючи, опосередковуючи індивідів загальним, усуває суб'єктивне, підкоряє алгоритмами свого розвитку всі складові прогресу, в тому числі стиль культури, тим самим ставлячи їй певну межу, яку культура з часом вимушена долати, щоб надавати нові цінності і ставити нові цільові установки, що і стає імпульсом суспільного прогресу. Повне постійне співпа-дання культури і цивілізації означало б перехід суспільного розвитку в режим автоматичного функціонування ' °, в стан "буксування" або "бігу на місці". Розузгодження ж культурної і цивілізаційної сторін суспільного життя, порушення їх взаємозв'язків і взаємовпливів, взаємостимуляції і взаємовіддачі па-губно впливає на стан всього суспільства, на функціонування його складових і на його основу — людину. Вона може бути цивілізованою, тобто прилученою до благ, що продукуються цивілізацією, претендувати на них і користуватись ними, залишаючись некультурною.
Л.Толстой 12 травня 1910 року записує в "Щоденнику": "Як легко засвоюється все те, що називається цивілізацією, справжньою цивілізацією і окремими людьми і народами! Пройти університет, почистити нігті, скористатись послугами кравця і перукаря, з'їздити за кордон, і готова найцивілізованіша людина. А для народів: побільше залізних доріг, академій, фабрик, дредноутів, фортець, газет, книг, партій, парламентів — і готовий найцивілізованіший народ. Тому-то і хапаються люди за цивілізацію, а не за просвіту — і окремі люди, і народи. Перше легке, не потребує зусиль і викликає схвалення; друге ж, на-
377

Частина перша. Призначення філософії, її категоріальний інструментарій та історія
впаки, потребує напруженого зусилля і не тільки не викликає схвалення, але всіма зневажаєме, ненавидиме більшістю, тому шо викриває лжу цивілізації".
"Масам, що не звикли до благ і цінностей культури, — пише М.Бердяєв, — важка культура в благородному смислі слова і порівняно легка техніка. Було помічено, що варвар і людина культурна однаково можуть користуватись телефоном і воєнними знаряддями знищення" ''.
Культура, ясна річ, не в техніці і технологіях, не в машинах престижної марки, не в електрофікованому побуті, модному одязі чи зачісці. І безкультурність не в техніці і механізмах, не в посаді і професії — вона в самих людях, що характерно для будь-якої з епох. Те, що називається культурою, не зводиться до відвідування музеїв, театрів, філармоній, читання книг і етикету; культура — це насамперед характер ставлення людини до людини, певний духовний і душевний стан гуманізованої особистості, процес її збагачення знаннями, цінностями, ідеями, почуттями, словом, всім тим, що сприяє її олюдненню і впевненості в своїх здібностях і силі, вірі в прогрес і свободу; адже "...кожний крок вперед, шляхом культури був кроком до свободи" '2.
Прогрес
Прогрес (від лат. рго§ге$зіі8 — рух вперед, успіх) — напрямок розвитку, для якого характерний перехід від нижчого до вищого, від менш досконалого до більш досконалого. Про прогрес можна говорити як стосовно до системи в цілому, так і до окремих її елементів, структури та інших параметрів.
ПОНЯТТЯ "прогрес" СПІВВІДНесене З ПОНЯТТЯМ регрес (ВІД Лат. ГЄ§ГЄ38Ш —
зворотний рух) — типом змін, для яких характерний перехід від вищого до нижчого, він за своєю спрямованістю протилежний прогресу. Зміст регресу складають процеси деградації, зниження рівня організації, втрата здатності до виконання тих чи інших необхідних функцій. Регрес включає також моменти застою, повернення до форм і структур, що вже зжили себе. Процеси регресу можуть мати досить різноманітний конкретний зміст, зокрема, він може бути результатом і загального поступового зворотного руху та змін на погіршення, і швидкого повороту назад, ряду елементів системи, чи системі в цілому '3. Між регресом і прогресом існує складний багатобічний зв'язок, який проявляється насамперед в тому, що окремі регресивні зміни можуть відбуватись в рамках загального прогресивного розвитку системи, або ж окремі складові системи здатні зберігати прогресивний напрямок незалежно від наростання регресивних тенденцій системи в цілому. Основні стадії регресу: застій, консервація, реакція, реставрація, занепад.
Слід зауважити, що прогрес не співпадає з процесом структурного ускладнення: навпаки, в окремих випадках ускладнення може виражати регрес, тоді як деяке спрощення структурної організації може бути пов'язане з прогресом. Ще одне: поняття прогресу обмежено застосовне до явищ неорга-
378

Розділ X. Культура і людство в епоху науково-технічного прогресу
нічної природи, де мають місце циклічні процеси, і до Всесвіту в цілому, де відсутній однозначно визначений напрям розвитку: якщо в одних його частинах переважає прогрес, то в інших може переважати регрес, бо в ньому панує одвічний діалектичний круговорот |4. Щодо неживої природи про прогрес можна говорити як про таке ускладнення, яке приводить до виникнення життя. Біологічний прогрес пов'язують з ускладненням взаємовідносин організмів і спільнот із середовищем, накопиченням таких морфо-фізіологічних механізмів, які сприяють зростанню незалежності організму від конкретних умов його існування'5.
Поняття "суспільний прогрес" формувалось протягом всієї історії філософії разом із усвідомленням мінливості, динамізму, поетапності людського життя, в якому простежувалось щось закономірне і стале. Якщо йдеться про історію як ціле, то вона уявлялась, зокрема, античним мислителям або простою послідовністю подій, які поєднувались з вкрай повільними соціально-економічними змінами, або регресивним процесом, що йде по низхідній від стародавнього "золотого віку" <Гесіод, Сенека); або циклічним круговоротом, що повторює одні і ті самі стадії (Платон, Аристотель, Полібій). В християнстві історія — певний напрямок починаючи від створення світу і людини Богом і закінчуючи Страшним судом.
Соціальна філософія Нового часу, яка формувалась разом з виходом на історичну арену революційного на той час класу буржуазії, внесла в теорію прогресу разом з вірою в людський розум оптимізм, віру в майбутнє людства. Оскільки теорії прогресу формувались як такі, що заперечували феодалізм, то вони несли в собі революційний заряд. Оскільки ж їх автори були раціоналістами, а їх судження мали телеологічний характер, то вони по своїй суті були антиісторичні — не бачили всієї суперечності історичного життя і різноманітності його форм, послідовність стадій прогресу і її необхідності. Якщо Д.Віко (1668—1744), висунув теорію круговороту - розвитку усіх народів за циклами, що складаються з 3-х епох, аналогічних віковим особливостям людини — дитинству, юності і зрілості, то Ж.-Ж.Руссо (1712-1778) взагалі заперечував прогрес і закликав повернутись до "природи", оскільки успіхи в господарюванні, науці, мистецтві нерозривно пов'язані з втратою людьми свободи і щастя. Такою ж обернутою в минуле була і романтична історіографія початку XIX століття. Гегель, розуміючи історичний процес як саморозвиток світового розуму, абсолютної ідеї, розглядав прогрес як рух вперед від недосконалого до досконалого, а історію - не як прості зміни, а як прогрес в усвідомленні свободи, але весь розвиток, за ним, він закінчується пруською монархією і її суспільними інститутами.
Марксизм критерій прогресу бачив у матеріальній основі суспільства — продуктивних силах, які розвиваються більш або менш безперервно, і в виробничих відносинах, які виражають перервність, дискретність історичного процесу і специфічність його конкретних форм. Вдосконалення за-
379

Частина перша. Призначення філософи, її категоріальний інструментарій та історія
собів і організації праці, зростання її продуктивності, потреб і їх задоволення, удосконалення побуту і підвищення культурного рівня є основними показниками прогресу. Відповідно, первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична і комуністична формації представляють собою закономірні стадії поступального розвитку людства. Комуністичним суспільством як втіленням одвічних мрій і надій людства, за марксизмом, увінчується стадійність в прогресі, але не сам прогрес: він безмежний. Запозичений у Гегеля панлогізм примусив Маркса, розробивши історію за п'ятичленною схемою, розуміти її розвиток у вигляді лінійного сходження від однієї формації до іншої і розмістити їх у хронологічному порядку, що вже само по собі тяжіє до спрощення і невиправданого зближення різнорідних і різноякісних соціальних систем. Тим самим Маркс і його послідовники випустили з виду такі сторони історичної дійсності, які охоплюються поняттями "культура" і "цивілізація", що знаходяться в іншій площині, ніж категорія "формація" і не можуть бути зведені до неї; адже теорія формації обминає все те, що відноситься до індивідуальності і міжособистісних відносин. Звідси і нездатність глибоко і адекватно аналізувати ті духовно-психологічні феномени, які не входять в ідеологію, насамперед ідеологію пролетаріату, який одержав у марксизмі-ленінізмі статус "вибраного народу", покликаного історією розкріпачити людство і вести його в царство свободи'6.
Після К. Маркса в світі, в житті людства відбулись такі грандіозні зміни, які примусили в черговий раз переглянути проблему прогресу відповідно до вимог сучасності. В результаті сформувались дві основні точки зору, з яких одна відмовляється від самого поняття "прогрес" і не бачить нічого "світлого" в майбутньому, інша, навпаки, намагається виправдати наявний стан справ і явно ідеалізує історичну перспективу людства. До тих, хто заперечував саму ідею прогресу, належав Ф.Ніцше (1844-1900), який утверджував ідею "вічного повернення одного і того ж", а сучасну йому культуру оцінював як культуру декадансу, включаючи сюди мораль і мистецтво. Схожі думки згодом висловили, зокрема, О.Шпенглер (1880-1936) і П.Сорокін (1889-1968). За О.Шпенглером, історія людства налічує 8 культур: єгипетська, індійська, вавілонська, китайська, "аполонівська" (греко-римська), "магічна" (візантійсько-арабська), "фаустовська" (західноєвропейська) і культура майя. Між ними немає успадкованості, кожна з культур існує тисячоліття і, помираючи, перероджується в цивілізацію. Сучасна Європа, за О.Шпенглером, увійшла в період занепаду і вимирання. П.Сорокін також утверджував циклічність основних етапів культури і також вважав, що сучасна культура існує під знаком неминучого краху і кризи. А.Тойнбі, дотримуючись концепції круговороту, вважає, що історичний процес на кожному своєму ступені проходить одні і ті ж фази: народження, зростання, катастрофи, розпад і занепад, але, на відміну від О.Шпенглера, обґрунтовує можливість врятування західної цивілізації шляхом посилення релігійної духовності і моральних основ. Духовна злагода, моральна єдність - па-
380

Розділ X. Культура і людство в епоху науково-технічного прогресу
нацея від руйнації, а меншість, еліта, лідери — рушії прогресу. При всій різноманітності суджень про суспільний прогрес в XX столітті переважають песимістичні погляди, а також протиставлення культури цивілізації і цивілізації культурі. Якщо Г.Маркузе дійшов висновку, що сучасне людство прийшло до "одномірної" культури, а вона зводиться до "одномірного" соціуму, то Ч.Сноу з тривогою говорить про утворення "двох культур" і постійні конфлікти між ними, а також між науково-технічною інтелігенцією і гуманітаріями, про наростаюче провалля між ними і ворожнечу. Станіслав Лем вважає, що "наша цивілізація — дракон, який об'ївся духами усіх попередніх культур. Він містить пам'ять про них, але власної культури на правах, аналогічних правам давніх століть, не створює" '7. М.Бер-дяєв, визначивши три стадії в історії людства — природно-органічну, культурну у власному смислі і технічно-машинну, вважає, що не обов'язково наступна культура вище попередньої і не завжди вона гуманістична; щоразу породжуються нова ворожнеча, нова роз'єднаність, ніколи не здійснюється справжнья свобода, а навпаки, нове рабство, ще більше, ніж попереднє; людство постійно збивається на спокусу підміни шляхів свободи шляхами примусу. І взагалі, технізація, раціоналізація, відрив від "землі" і "планетарність" в почуттях до неї без почуття святості попередніх часів, "страшна поразка душевного життя людини, насамперед емоційного", процес "обездушевлення історії", який відбувався при капіталізмі і був успадкований марксизмом і комунізмом, — все це заперечує ідею прогресу. "Якби історія була нескінченим процесом, дурною нескінченністю, то історія не мала б сенсу" '8. В нинішню епоху людство вступає з спотвореною ієрархією цінностей і процесами дегуманізації у всіх сферах суспільного життя, з людини вилучене суб'єктивне, внутрішнє життя. І взагалі, прогрес є тим все-пожираючим Молохом, якого слід страхатись і уникати. Сама ідея прогресу, на думку М.Бердяєва, безпідставна і антигуманна, бо в історії людства немає прогресу щастя, "а тільки трагічне", тому проблеми людини вирішуються тільки за межами історії'9.
Словом, ідея прогресу в наш час стала скомпрометованою, тому до самого терміна зарубіжні автори виявляють все більшу недовіру, йому на зміну все частіше приходять терміни і вислови типу "соціальні зміни", "динаміка культури" (П.Сорокін, А.Моль), під якими розуміють зміни як такі, коливання, мобільність, дифузію, інтеграцію і дезінтеграцію в суспільному житті, які, в свою чергу, розглядають під кутом таких понять, як ритм, темп, циклічність, повторюваність, періодичність тощо. Прогресу протиставляється еволюція культури, яку, в свою чергу, розглядають поза історії і соціальних критеріїв. Б.Кроче взагалі вважав поняття "прогрес", "свобода" частиною міфології, якою, зокрема, є і філософія історії, яка — не наука, а ілюзія і самообман. Поняття прогресу здебільшого стало замінятись поняттями росту, який досліджується і фіксується в кількісних характеристиках.
Історичний рух людства, за Ф.Хайєком, відбувається по лінії безперервного пристосування до випадкових обставин і непередбачених подій і ство-
381

Частина перша. Призначення філософії, її категоріальний інструментарій та історія
рення суспільства "розширеного порядку", в ім'я якого люди повинні придушувати в собі навіть "гарні інстинкти" і любов до інших, керуючись принципом відбору і принципом виживання, і за рахунок все зростаючої конкуренції поступово нарощувати ефективність своєї діяльності20.
Суспільство як саморегулятивна і функціональна система постійно перебуває в стані змін, використовуючи цінності, вироблені попередніми поколіннями і продукуючи нові, тому цілком або своїми окремими частинами прогресує. Найвищий смисл прогресивного розвитку "полягає, в загальному вигляді, не тільки в придбанні елементами і структурою все нових властивостей і функцій, а й у появі у цієї системи принципово нових елементів, структури і функцій" 2|.
Оскільки суспільство є найскладнішою з відомих систем і її функціонування залежить як від конкретних умов, так і від тих, хто управляє системою, то завжди мають місце непередбачувані і неконтрольовані процеси і їх наслідки, тому принципово неможливо регламентувати всі деталі історичного процесу, а система керування здатна лише впливати на загальні тенденції розвитку, на інтегральні характеристики процесу, на стратегію розвитку 22.
Отже, прогрес полягає в переході з одного ступеня на інший, але не тільки в накопиченні благ і цінностей і не в "розширеному порядку", а в створенні умов для самоздійснення людини в своїх родових якостях, в її всебічному розвитку і духовному збагаченні, в її русі до ідеалів свободи, добра і краси. Тобто, користуючись термінологією філософа кінця XIX ст. К.М.Леонтьєва, треба спрямовувати всі зусилля на припинення "вторинного спрощення" і створити умови для формування "квітучої різноманітності" фізично і духовно здорових людських особистостей, і тільки за наявності належної кількості таких людей можливі докорінні зміни в суспільстві і його прогрес.
Видатний фізик і громадський діяч XX ст. академік П.Л.Капиця на міжнародному конгресі вчених сказав, що не матеріальні блага, не високий матеріальний достаток робить людину щасливою, а духовна культура, тому "в еволюційному розвитку людства вона повинна стати основою оцінки прогресивності соціального устрою країни", що "духовне щастя людини пов'язане з почуттям свободи" 2 3. Саме для цього суспільство і повинне приводити в дію всі свої потенціали, спрямовувати всі зусилля, вишукувати найефективніші засоби і належним чином розпоряджатись одержаними результатами. Саме виходячи з цього можна говорити як про прогрес суспільства в цілому, так і про прогрес його складових: науки і техніки, промисловості і сільського господарства, медицини і спорту, моралі і мистецтва, гуманізму і особистості, або навпаки — про регрес.
Таким чином, головну увагу слід приділяти не окремим фрагментам дійсності, не поодиноким фактам, прикладам, виявам, а цілісній системі
382

Розділ X. Культура і людство в епоху науково-технічного прогресу
спрямованого руху, загальним закономірностям цілого. При цьому характеристики цілого можуть не співпадати з характеристиками окремих його елементів, отже, необхідно враховувати і загальні, і специфічні характеристики і цілого, і його складових. Ігнорування цього методологічного принципу призводить до умоглядних схем, помилкових висновків, відриву від цілісного історичного процесу, а відповідно до, спрощення або викривлення суспільних явищ і характеристик людини, що і виявилось, зокрема, у вирішенні проблеми людини і людства в епоху науково-технічного прогресу.
Людство і людська особистість на порозі третього тисячоліття
У XXI столітті людство вступає з тягарем насущних проблем, що набрали характеру глобальності в різних аспектах суспільного життя: в економіці, політиці, управлінні, екології, моралі, мистецтві, в духовній культурі взагалі.
Серед факторів, що особливо впливають- на життєдіяльність сучасного людства і на сучасну людську особистість, — сучасна науково-технічна революція. Відносно неї та її наслідків серед філософів, соціологів, психологів існують різні, часом діаметрально протилежні, думки. Зокрема, так звані "технологічні оптимісти" (Д.Белл, З.Бжезінський, Дж.Гелбрейт та ін.), визнаючи досягнення науки найвищою цінністю культури, а науково-технічний прогрес шляхом у "золотий вік", вважають, що наука і техніка самі по собі, автоматично, перетворять сучасне необлаштоване і незатишне суспільство в суспільство загального благоденства і рівності, класового миру і гуманізму, нових цінностей і нової моралі. "Технократичні оптимісти", ігноруючи інші, більш важливі фактори, саму сутність людини, покладають надію фактично тільки на науку і техніку, на загальну автоматизацію і комп'ютеризацію суспільства, яким керуватимуть вчені і спеціалісти з окремих галузей науки і техніки. Пересічній же людині готується роль пасивного продукту техноструктури, жорстко детермінованого внутрішньою логікою розвитку технічних пристроїв і систем. При цьому не враховується та важлива обставина, що техніка розвивається за своїми, зовсім іншими, ніж людські, законами, в яких гуманістичне начало не має суттєвого значення. А це містить у собі небезпеку перетворення ситуації "система для людини" в ситуацію "людина для системи".
Опонентами "технологічних оптимістів", а також футурологів типу американського вченого Г.Кана, пророкують "рожеве майбутнє" людини і людства, виступають так звані антропологічні песимісти: О.Хакслі, Е.Ф-ромм, М.Хайдеггер, Г.Маркузе та ін. Вони вбачають у техніці стихійні демонічні сили, однаково ворожі для будь-якого суспільства, а сам науково-технічний прогрес оголосили "моральною контрреволюцією". "Антропологічні песимісти твердять, що ймовірні грізні і страхітливі для людини
383

Частина перша. Призначення філософії, її категоріальний інструментарій та історія
небезпеки запрограмовані в сучасній науці і техніці як таких, оскільки зживаючи емоційно-особисте і безпосередньо-предметне, спонукають людину діяти виключно за логікою об'єктивних зв'язків предметів і явиш дійсності, отже, знімають з неї відчуття відповідальності за результати своєї діяльності. Тому подальший розвиток науково-технічного прогресу матиме плачевні наслідки, в тому числі дегуманізацію і деперсоналізацію, космополітичний унітаризм і як протилежне — ізоляціонізм і ескапізм, а також згасання окремих сфер духовної культури, зокрема мистецтва.
Критичних висловів щодо науково-технічного прогресу можна навести скільки завгодно, але ми обмежимося зауваженням, що будь-який прогрес, як відомо, водночас супроводжується і певним регресом, оскільки розвиток і розквіт одних явищ завжди здійснюється за рахунок інших, тому рух відбувається в обидва боки, а от вибір напряму — це вже справа людей. Отже, доки в науково-технічний прогрес не будуть внесені належні морально-гуманістичні засади і цілі, існує реальна небезпека для людської особистості, так і для людства в цілому.
Одна з очевидних небезпек закладена у взаємодії суспільства і природи, в "денатуралізації" людини. Керуючись насамперед утилітарними інтересами і прагматичними цілями, людина безцеремонно вторглась в природне середовище, не задумуючись над наслідками цього вторгнення, і засліплена прагматичними міркуваннями і цілями. За висловом М.Хайдеггера, "природа стала лише гігантською бензоколонкою, джерелом енергії для сучасної техніки і промисловості" 24. Екологічна криза, що поступово охоплює всю планету, є наслідком непродуманих і поспішних технологічних рішень, безвідповідальності людей, яким довірені найпередовіші наукові технології. Катастрофа на Чорнобильській АЕС — один з таких прикладів.
Загальна для сучасної цивілізації тенденція до машинізації, раціоналізації, урбанізації призвела до того, що середовище, в якому живе людина, дедалі стає все більш штучним і вона дедалі все більше відривається від природи, відбувається так звана її денатуралізація, відхід від першопочаткової "рідної" природи до створення нею ж за допомогою науки і техніки "штучної природи" — результату перетворювально-практичної діяльності. Середовище, особливо в якому живе міський житель, багато в чому стає шкідливим, а то й ворожим людині, на що дедалі частіше звертають увагу вчені-екологи і медики. Характерна для сучасної людини урбанізована життєдіяльність, її ізольованість від природи взагалі небезпечна збідненням духовного світу особистості, оскільки ніякі блага цивілізації не замінять людині її безпосереднього спілкування з природою. Метушня, темп і ритм міського життя, завантаженість контактами, заміна особистих і емоційних зв'язків формальним спілкуванням і "діловими масками" в поєднанні з лавиною різноманітної і різнорівневої інформації, шумовою і візуальною перевантаженістю посилюють серед жителів міста потяг до природи і сільського життя, але здійснити їм це нелегко, оскільки над
384

Розділ X. Культура і людство в епоху науково-технічного прогресу
ними тяжіють стереотипи, що склались в минулому і їм важко настроюватись на нормативи і поведінку села, на сільський спосіб життя. В свою чергу, незатишно почувається в місті сільський житель, який в силу обставин подався в місто в пошуках кращої долі: його приголомшують міська стиснутість, безперервна перетасовка облич, ролей, він нездатний зрозуміти "хто є хто", "де воно", "що воно", бо все навколо нього крутиться, міняється місцями і ролями.
Характерне для сучасної життєдіяльності збільшення інтегральних моментів у культурі, інтернаціоналізація і космополітичний утилітаризм, на думку М.Хайдеггера, поставили під загрозу "укоріненість" сучасної людини. Причому втрата "коренів" викликана не тільки зовнішніми обставинами життя людини і її долею, а випливає з самого духу епохи, характерний же для останньої тоталітаризм як політична система - "це не просто форма правління, але наслідок незагнузданого панування техніки" 25.
Бурхливий розвиток науки і техніки, постійне зростання вимог до людини зробили її життя надто стрімким, і вона не в змозі все осмислити. Розірвавши безпосередні зв'язки з дійсністю, сучасна людина в основному сприймає світ на базі старих уявлень і знань. Це зумовлює розрив між тим, що відбувається в зовнішньому відносно людини середовищі, і тим, що зафіксувалось в її свідомості і чим вона оперує як своїм духовним фондом.
Сучасне людство перебуває в стані збурення і потрясінь, переворотів і змін, розхитуються стереотипи і, як уявлялось, вічні підвалини суспільних інститутів і побуту, порушується усталене і звичне: триває пошук нових цінностей, смислів і форм, засобів виживання і забезпечення циклу життєдіяльності. Людство не встигає отямитись від одних потрясінь, як за ними йдуть інші, ще більш руйнівні і небезпечні, незрозумілі і некеровані, а тому вони не підлягають контролю і уявляються фатальними. Збурений потік історії несе людство, держави, народи, людські особистості поза чіткими орієнтирами і без усталених цінностей, позбавляючи впевненості і надії. Вже не можуть не те що надихати, а хоча б заспокоювати ідеї кращих соціальних устроїв у майбутньому людства. Крах соціалізму майже у всіх країнах соціалістичного табору остаточно зруйнував віру в сприятливу для людської особистості історичну перспективу: соціалізм, що впав, поховав ідеали рівності, справедливості, гуманізму. Разом з тим мало підстав вважати капіталізм ідеалом суспільства, а ринкову економіку — панацеєю від усіх бід. Якщо широкі народні маси в силу своєї інертності нездатні піднятись вище буденної свідомості, вийти з-під влади матеріальних потреб і безпосередніх інтересів, перебувають в невіданні, то інтелектуальне ядро суспільства, творчі уми не можуть не бачити неспроможність і безперспективність капіталізації без гуманізації суспільного життя і створення умов для всебічного розвитку особистості. Вражаючі науково-технічні досягнення і зростання матеріального достатку у відриві від росту духовних цінно-

25 Філософія

385

Частина перша. Призначення філософії, її категоріальний інструментарій та історія
стей, за висловом В.Гейзенберга, є лише засобом зробити пекло більш комфортним для проживання, бо все це є дрібницями порівняно з бездонністю втрат людських цінностей і виродженням людської особистості. Остання, як визначив Г.Маркузе, перетворилась на "одномірну людину", "масового споживача", "анонімного" учасника історичного процесу.
Наростаюча тенденція до машинізації і автоматизації, збільшуючи продуктивність праці, робить людину все більш залежною від виробничого процесу, "розумні" машини і автомати перетворюються на своєрідних тиранів, безжалісних і безкомпромісних у своїх вимогах до людей, не прощають їм будь-якої неузгодженості і відступу від закладених в них програм. При цьому не враховується, що технічна система і система психічної діяльності людини можуть бути представлені як динамічні системи, що протистоять одна одній, кожна з яких підкоряється своїм законам. Примушуючи людину пристосовуватись, ускладнюючи та інтенсифікуючи виробничий процес, посилюючи над нею контроль, техніка і технологія роблять її діяльність "заор-ганізованою" і "зв'язаною", а саме життя набирає рис "закодованості" ззовні. Смисл же людської життєдіяльності може міститись тільки в самій людині. В самих же технологіях, за висловом С.Лема, завжди закладена небезпека "оголення" інстинктів, властивих людині26.
На думку цілого ряду вчених, технізація і роботозація несе небезпеку людству вже на генетичному рівні, а в генетичному коді людини закріплюється все менше і менше позитивних якостей, в тому числі моральних, гуманістичних і творчих. Американський соціолог Д.Яблонскі твердить, що в результаті вторгнення машин і механізмів у сфери суспільного життя вже незабаром з'явиться такий собі виродок, тип "автоматичної людини", своєрідний мутант, якого він називає "робопатом": він здатний тільки імітувати машину і прагне діяти так само бездумно, як і вона. Такій людині властивий автоматизм, стійкий конформізм, примусова дисциплінованість, відсутність емоцій і довільність, спонтанність в поведінці, а також незаперечне підкорення владі.
Комп'ютерна революція, яка прийшла на зміну машинній, маючи потужні можливості, ще до кінця не з'ясовані, породила "рожевий туман", настільки густий, що засліпив очі навіть спеціалістам, які побачили в ній тільки позитивне, а навчальні заклади, включаючи школи, намагаються впровадити комп'ютери якомога швидше і ширше. Між тим комп'ютери приховують у собі фактори, що не тільки допомагають людині, але й руйнують її. Не випадково на Заході ввійшов у вжиток термін "комп'ютерна смерть": нині комп'ютери претендують на четверте місце серед причин, за якими завчасно помирають люди, але є думка, що в майбутньому комп'ютерам беззастережно буде належати перше місце. Дослідження показали, що комп'ютерні технологічні системи містять в собі небезпеку не тільки для фізичного здоров'я, а й небезпеку автоматизації соціальних факторів і дегуманізації психіки, заміни об'єктивної реальності — віртуальною, а спілкування з живими людьми — спілкуванням з
386

Розділ X. Культура і людство в епоху науково-технічного прогресу
комп'ютерами. Зокрема, навіть особисті знайомства і шлюбні контракти все частіше здійснються за допомогою комп'ютерів. Все це загострює проблему контролю з боку медиків, психологів, соціологів, педагогів тощо, і не тільки комп'ютерних засобів, а й усієї "індустрії просвітництва".
"Індустрія просвітництва", ще одне із новоутворень, також мало сприяє всебічному розвитку особистості, а розвиток науки як її ядра в основному служить утилітарним інтересам ділових кіл суспільства. Подвоєння в кожні десять років числа вчених, а в кожні сім — подвоєння загального обсягу знань в промислово розвинених країнах як реакція на запит виробництва є не тільки обнадійливим фактом, а й викликає тривогу насамперед тому, що, з одного боку, раціоналізується психіка людини за рахунок емоційно-осо-бистісного начала, а з другого — порушується баланс між окремими формами суспільної свідомості і збільшується розрив між ними наприклад між наукою і мистецтвом, наукою і мораллю тощо.
В зростанні абстрактності, кількості понять, формул, умовних знаків, в надлишку вербального матеріалу, що служать своєрідними "фільтрами" щодо багатоманітних форм і видів впливу деякі автори бачать біду сучасних людей, одну з причин їхнього інтелектуального еклектизму, соціальної пасивності і навіть невігластва щодо досить банальних предметів і явищ.
Якщо у дорослих тяжіння до розумності і грамотності може йти на шкоду емоційно-особистому і часом є причиною неясного відчуття дисгармонії, викликаючи меланхолію і огиду до життя, то у дітей перевантаження раціонально-смисловим інформаційним матеріалом спричиняє цілу низку хвороб і розладів, почуття власної неповноцінності, комплекс невдахи — стиснутість, озлобленість, байдужість, нелюбов до освіти взагалі і до школи зокрема.
Раціоналізація усіх форм активності, діяльності, відношень, все більше проникнення в психіку раціональних моментів, відхід від емпіричних контактів з явищами дійсності, дії за логікою, що задана засвоєними знаннями, робить людину більше інформованою, але не більш розумною, творчою і гуманною: сцієнтистська свідомість, по суті своїй є лише пристосувальною і репродуктивною. Індустріальне суспільство і сучасні соціальні інститути чим далі все більше підкоряють людину "штампам" і "стереотипам", "нормам" та іншим "рамкам", позбавляючи її власного "пророка". "Семантичний аспект", який панує в епоху науково-технічної революції, охоплюючи все стандартне, універсальне, що передається за допомогою заданого набору знаків, "цементує" психіку, а різні "консерванти культури", виступаючи своєрідними "фільтрами", більше сприяють освіченості і пристосованості, ніж творчості. В зв'язку з цим висловлюються думки про можливість формування і розвиток інтелекту шляхом генетичного контролю і селекції інтелектуальної обдарованості, безпосереднього введення вже узагальненої і обробленої інформації в мозок. Така постановка питання не вирішує проблеми і суперечить духу гуманізму.

25*

387

Частина перша. Призначення філософії, її категоріальний інструментарій та історія
"Екран знань" сучасної людини, як відзначають ряд психологів і соціологів, складається з випадкових і відокремлених одне від одного уламків, що утворюють так звану мозаїчну культуру. Ці спресовані на зразок повсті різноманітні неупорядковані і безсистемні знання і свідчення дозволяють їхньому власнику лише ковзати по поверхні без заглиблення в суть і виходу до практики. Все більше користуючись "консервантами культури" (листи, архіви, фото, радіо, іконотека, телефонні розмови тощо), людина "профільтровує" через них сприйняте, і відбувається "заморожування" самих знань, думки людини стають загальмованими, вона перестає хвилюватись і байдуже ставиться до свого оточення.
Сучасна людина починаючи з раннього дитинства, завдяки телебаченню, кіно, пресі, іншим засобам масових комунікацій, "плаває" в якомусь раціоналізованому "коктейлі", який містить майже всі відомості: вбираючи з нього інформацію, вона дещо знає, дещо чула, дещо уявляє, але не здатна самостійно думати, а відповідно, і застосовувати свої знання. Тому сучасні люди, особливо молодь, переважаючи своїх однолітків з попередніх поколінь за ерудованістю і освіченістю, часто менш самобутні в своїх судженнях і оцінках. Напханий з раннього дитинства різноманітною інформацією індивід перестає дивуватись і зачудовуватись, без чого неможливі справді людський інтерес до світу, а відповідно, оновлення психіки, духовне збагачення і творчість. Двадцяте століття ухолоднило душу людини, сучасні люди, в тому числі молодь, менше здатні до хвилювань, до кипіння пристрастей, до таких гуманних почуттів як милосердя, співучасть, співстраж-дання, братство, любов і дружба.
Відбувається подальше "атомізування" людей, особисті контакти стають необов'язковими і навіть небажаними. І чим "тісніше" стає людям жити, тим більше вони втрачають здатність до морального резонансу і особистого контакту, вдаючись при потребі до "ізоляційних матеріалів": телефону, радіо, листування тощо. Англійський письменник і актор Пітер Устінов в ході однієї з кулуарних розмов з гіркотою в голосі пожартував, що деякі люди дзвонять зовсім не для того, щоб поговорити, так би мовити, відвести душу, а щоб перевірити справність телефонного апарата.
Суспільні інститути, строго регламентуючи дії і поведінку індивідів, зводять спілкування до функціонально-рольових і формально-ділових зв'язків. Тим самим відбувається заміна особистих контактів "масками" або технічними пристроями. Зростає кількість так званого опосередкованого спілкування за допомогою телефону, радіо, телеграфа, селектора, листування тощо. Особисті контакти поступово стають необов'язковими, а то і зайвими. Багато людей сьогодні більш охоче розділяють свій час, особливо дозвілля, з телевізором, телефоном, комп'ютером, автомобілем, кішкою або собакою. Причому сучасна людина нерідко цікавиться тільки подіями світового масштабу: війна, епідемії, катастрофи, олімпіади, футбол,
388

Розділ X, Культура і людство в епоху науково-технічного прогресу
моди, якими вона вимірює своє існування, вичерпує свій інтерес, зате її мало цікавить доля людини, яка живе поруч і зазнає злиднів або потрапила в біду. Поряд з інформованістю і намаганням "бути на рівні часу", з'явилось і стало ледве не нормою те, що свого часу Гоголь називав "страшними ідеалами ог-рублення", що дістає вияв або в бездуховності і жорстокості, або в психології індивідуалізму та індиферентності. Поінформованість і практицизм не можуть замінити таких справді людських почуттів як співчуття, милосердя, благородство, патріотизм тощо, а скорочення "одушевленого" людським змістом простору загрожує трагедією особистості і занепадом суспільства.
Посилення соціальної динаміки і міграційних процесів, все більший поділ суспільства на групи, професії, секти тощо, кожна з яких має свій набір специфічних цінностей і стандартів, норм і правил поведінки, свій лексикон і термінологію, чим далі все більше сприяє роз'єднаності людей. Приймаючи запропоновані типи особистості і поведінки, людина таким чином адаптується в певній спільноті і пристосовується до певного способу життя. Така консолідація, утверджуючи внутрішню єдність, цілісність, сталість спільноти разом з тим ізолює її членів від інших спільнот, і, відповідно, звужує духовний горизонт особистості, обмежує її можливості, ініціативу і свободу, породжує слухняність і рабство духу, безбарвність і конформізм. Насамперед на таких людей розраховують тоталітарні і диктаторські режими, що і підтвердило XX століття. В цьому деякі вчені вбачають загрозу переорієнтації людини з індивідуалізму на колективізм, на пасивність і відсталість, утилітаризм і рабство духу2 7.
Побоюючись колективізму в тому вульгарному вигляді, який зводиться часто до стадності або кастовості, пристрасно бажаючи "не бути такою, як усі, сучасна людина часом судорожно чіпляється за все індивідуальне. Але оскільки вона "робот", позбавлений самостійності та ініціативи, зауважує Е.Фромм, то задовольняється будь-яким сурогатом збудження: пияцтвом, спортом, сексом або переживанням вигаданих пристрастей на екранах телевізорів і кіно 28.
Одним із симптомів зростаючого індивідуалізму і роз'єднання людей є егоїзм — чи не найбільш огидна риса людини, яка властива їй протягом всієї її історії, а сьогодні набрала потворних форм. Про егоїзм сьогодні пишуть багато і часто: про егоїзм дітей, молоді, про вибух жіночого егоїзму, а також егоїзм груповий, етнічний, професійний, класовий і навіть про егоїзм покоління. Сюди можна віднести і так званий ескапізм, добровільну втечу від людей, суспільства, до якого вдалися, зокрема, такі всесвітньовідомі недавно померлі люди як актриса Марлен Дітріх, художник-сюрреаліст Сальвадор Далі, шахіст Бобі Фішер — в минулому чемпіон світу з шахів.
Було б невиправданим не згадати і про зміни, що відбуваються у взаємовідносинах між жінками і чоловіками, на жаль, не завжди у кращий бік. І тут на зміст і характер цих стосунків все більше впливають фактори, пов'я-
389

Частина перша. Призначення філософи, її категоріальний інструментарій та історія
зані з сучасним науково-технічним прогресом і соціальними процесами, що його супроводжують. В питаннях статі дедалі частіше бере верх матеріальне, престижне, егоїстичне. Суттєво зросли вимоги і критерії у відносинах одне до одного, динаміка стосунків і шлюбу. Чоловіки все ще намагаються підтримати свій престиж у сім'ї і довести своє право на провідну роль в суспільному житті, а жінки дедалі рішучіше відстоюють свою незалежність і прагнуть зайняти ключові місця не тільки в сім'ї, а й у традиційно чоловічих видах діяльності. Серед жінок розвинутих країн росте рухдо свого звільнення від "міфології сім'ї", яка примушує їх бути рабинями домашнього вогнища, піддаватись сексуальній експлуатації і дітонародженню. Особливо непримириму позицію займають феміністки, які все рішучіше ведуть наступ на "патріархальну культуру", яка, на їхню думку, втілює такі чоловічі риси, як жорстокість, агресивність, домі-нантність тощо. Одвіку в сім'ї, моралі і навіть в релігії утверджувались чоловічі начала і цінності: Бог-отець, всевладдя, всезнайство тощо. Конструктивним кроком, який внесе гармонію в суспільство, на думку феміністок, буде збалансована рівність в розподілі соціальних ролей і функцій, в збільшенні притоку жінок у всі сфери суспільного життя. Вкупі зі зростанням економічної незалежності жінки це веде до краху моногамного шлюбу. В ряді країн Європи і Америки 80% одружених незадоволені шлюбом, а в США половина шлюбів виявились нежиттєздатними. Не краща картина і в країнах, що утворились на території колишнього СРСР. На зміну традиційній моногамії фактично вже прийшла "послідовна полігамія", коли протягом життя людина багаторазово вступає в шлюбні відносини з різними партнерами. Фактично в усіх цивілізованих країнах постійно знижується дітонародження, а ослаблення соціального контролю в зв'язку з урбанізацією і анонімністю міського життя створили умови для статевої активності жінок. І взагалі, традиційні норми статевої моралі поставлені під сумнів: статеві стосунки перетворились на своєрідний спорт, а статева стурбованість — ледве не єдиний імпульс активності і дій. Багато людей вважають секс основним засобом самоутвердження і насолоди, а сама сексуальність, за висловом Е.Фромма, стає "технічною навичкою", "любовною машиною". На фунті еротизації шлюбу й інструменталізації статевих стосунків розцвітає порнографія, зростає сексуальний натуралізм в літературі, кіно і на телебаченні. В дійсності ж має місце чисто зовнішня сексуалізація, що виявляється у в'ялості почуттів і відсутності інстинктивного пориву, кількість сексуальних імпотентів катастрофічно зростає.
Ідеал "вічної жіночості", материнства й нині — одна із найвищих цінностей суспільства. Однак він раціоналізувався, спростився, затьмарився. Такі традиційні для жінки якості, як ніжність, милосердя, сором'язливість, доброта, знецінюються і втрачаються. У вік науково-технічної революції жінка повільно, але неухильно і впевнено набуває чоловічі риси і відповідну поведінку. І все це, на жаль, переноситься на сім'ю і оточення. Чоловіки і жінки стають схожими, а не рівними. Поступово розмивається межа між
390

Розділ X. Культура і людство в епоху науково-технічного прогресу
суто чоловічим і жіночим. Жінка наполегливо рухається від рівноправ'я до рівності, до якоїсь тотожності з чоловіком. Чи потрібно нам це? Адже в результаті втрачають усі: і жінка, і чоловік, і суспільство.
Словом, старі боги повалені і зруйновані, вчорашні кумири піддаються осміюванню і прокляттю, а нових або немає зовсім, або ж вони такі жалюгідні, що не варті й уваги. Перемоги, якими не без підстав пишалось і пишається людство, не дали бажаних наслідків і не зробили людину гармонійною і щасливою. Нині багато людей живуть в стані розгубленості і глибокого розчарування, внутрішньої розірваності і духовної спустошеності, безвір'я і безнадії. Втративши можливість брати активну участь в історичному процесі, контролювати його і творити нові цінності, нові предмети і предметні зв'язки, нове, більш життєдайне середовище, людська особистість дедалі більше перебуває в полоні чужих, ворожих, незрозумілих і стихійних сил, втрачаючи бажання не тільки боротися і творити, а й чинити опір потоку, який її несе. Якщо ж і виникає у неї почуття опору, то воно часом не що інше, як сліпа лють, стихія пристрастей, що несе лише руйнацію, нещастя, страждання і смерть.
Замість конструктивних заходів щодо усунення в суспільстві дестабілізуючих і руйнівних процесів і створення умов для гармонійного розвитку особистості деякі соціальні сили, спекулюючи на невігластві, незнанні, забобонах, незрілості, особливо серед молоді, розпалюють грубу чуттєвість, розгнуздану сексуальність, пропагують порнографію і наркоманію, лякають різними видами жахів і катастроф; адже там, де почуття неокультурені і негуманізовані, легко сіяти зерна брехні, розпусти, аполітизму і деформувати психіку; необла-городнені високими гуманними ідеалами і помислами пристрасті — "темні" і трагічні, тому, ставши домінуючими, породжують відчуття трагічної приреченості і містичної залежності. Протилежний варіант — людина переходить на позиції холодного раціоналізму, прагматичного цинізму, садистської жорстокості і дикого бузувірства, за допомогою яких і завойовує собі місце в суспільстві. Оскільки прошарок справді культурних і гуманних людей надто тонкий, порівняно з масою індивідів обох названих типів, ці люди безсилі дати масам ідеї і цінності, які надихнули б їх на конструктивну і необхідну для суспільства діяльність, сприяли виявленню кращих людських властивостей і якостей, тому масами оволодівають "ідеї-міфи", або різні вірування, включаючи релігійні і соціально-революційні.
Стурбованість сучасної людини станом в екології, промисловості, сільському господарстві, взагалі в матеріальній і духовній культурі, страх перед можливістю воєн із застосуванням останніх досягнень науки і техніки, включаючи атомну і бактеріологічну зброю, перед вичерпанням ресурсів природи і самої людини, погіршують фізичне і психічне здоров'я людей. Можна з впевненістю твердити, що ніколи людині не доводилося зазнавати стільки впливів, у тому числі і шкідливих, як нині. Кількість фізично і психічно хворих людей
391

Частина перша. Призначення філософії, її категоріальний інструментарій та історія
неупинно зростає. Основною причиною фізичного і психічного нездоров'я є те, що багато впливів за своєю силою переважають адаптаційні можливості людини, особливо її нервової системи: власний захист її мозку, гальмівний контроль не в змозі протистояти емоціогенним факторам, і емоції, переливаючись через край норми, сприяють виникненню як мінімум двох форм захворювань: невротичних і психосоматичних, зокрема нейрогенної гіпертонії, інфаркту міокарда, артеріосклерозу, ішемічної хвороби серця, хвороби шлунку, дванадцятиперстної кишки, астми, мігрені та ін. Це посилюється дедалі наростаючою частотою невідреагованості на емоційні впливи і стресові ситуації з усіма наслідками, що випливають звідси.
Тенденція до посилення патогенних явищ психіки, як відзначив відомий психіатр В.М.Банщиков, цілком закономірно зростає в міру все більшої цивілізованості людини, яка на ранніх етапах свого розвитку самоутверджувалась в основному за рахунок грубої сили і таких грубих властивостей нервової системи, як сміливість, упертість, жорстокість тощо. В останні два — три століття життєздатність людини майже повністю залежить від щонайтон-ших механізмів нервової системи, які є найбільш вразливими для зовнішніх впливів 29. Для сучасної людини, відзначають психологи, взагалі характерна підвищена невротизація, що виражається в емоційній нестійкості, зайвій рефлекторності, "затиснутості", тривожності, пониженій здатності до са-мореалізації, утраті безпосередності і швидкості емоційного відгуку, свіжості сприйняття і легкості відновлення свого психічного здоров'я. Причому, число неврозів і психозів (фізичні травми і скалічення ми обминаємо) дедалі зростатиме по мірі інтенсифікації технологічних процесів: поспішність, дефіцит часу, страх не встигнути, не виконати, зробити брак, одержати покарання, штраф, догану тощо сприяють нервовим захворюванням, нерідко з смертельним наслідком. Джерелом нездоров'я може стати жорстке адміністрування, бюрократична жорстокість посадових осіб, несправедливість, приниження гідності, неповага, економічні, політичні, виборчі, партійні, релігійні справи, невіра в себе і розчарування в оточенні і в собі, невміння налагоджувати контакти, дефіцит уваги, співчуття, милосердя тощо. Словом, немає такої сфери життєдіяльності, де не існувала б загроза виникнення психотравмуючої ситуації.
В Україні фізичний і психічний стан населення викликає особливу тривогу. Відомий вчений доктор медичних наук В.Мосієнко зібрав і узагальнив інформацію про швидке зростання захворювань на такі небезпечні хвороби, як сухота, СНІД, гонорея, гепатит, серцево-судинні захворювання, злоякісні новоутворення, алкоголізм, наркоманія тощо. У 1999 році число хворих за вперше встановленим діагнозом становило 33 мільйони. І це при 49.450 тисячах населення! Неухильно падає тривалість життя, яка є однією з найменших серед цивілізованих країн. За роки незалежності в Україні вмерло 2,5 мільйона людей, а дитяча смертність перевищує показники
392

Розділ X. Культура і людство в епоху науково-технічного прогресу
цілої низки країн в 2—4 рази, що ставить на порядок денний проблему біологічного виживання народу України і його генетичного порятунку30.
Сучасне людство, яке вже заглянуло в "похмуру безодню безнадії", розчарувалось в прогресі і в своїй переважній більшості охоплено песимістичними настроями. "Футурошок" — страх перед майбутнім став частиною сучасної апокаліптики. М.О.Бердяєв ще в першій половині XX століття писав, що вся Європа і весь світ вступають в катастрофічний період свого розвитку, що "релігія прогресу є релігія смерті" 3|.
Величезний потенціал руйнації в процесах, що відбувались в XX столітті, надають самому існуванню людини есхатологічних рис, які характеризують як "безперервну апокаліптику". Обгрунтувати наближення фатального кінця намагається ціла низка авторів починаючи з О.Шпенглера. Зокрема, англійський письменник Джордж Оруел висловивши в романі-антиутопії "1984" купу песимістичних прогнозів відносно людської особистості і людства вже на 1984 рік, тим самим зробив і свій внесок в глобалізацію "Великого страху", який гасить в людині будь-яку надію на краще, навіює пригніченість і апатію: людині не залишається нічого іншого, як очікувати час принизливої загибелі, покірливо йти шляхом, який веде в небуття.
Позбавлені оптимізму і прогнози деяких провідних українських вчених. Так, зокрема, автори монографії "Шляхи і роздоріжжя сучасної цивілізації" (Київ, 1998 р.) вважають, що в Україні склалася особливо кризова ситуація в зв'язку з тим, що протягом перших двох президентських правлінь були зруйновані цілком дієздатна економіка, наука і система охорони здоров'я, нанесено непоправної шкоди освіті і культурі, більша частина громадян приречена на злидні, охоплена відчуттям безперспективності, отже, і безглуздості свого існування. "Кінця економічній, соціальній, духовній, навіть просто фізичній деградації України і її народу поки що не видно", роблять песимістичний висновок автори цієї книги 3 2.
Оскільки ціла низка процесів і факторів в сучасному житті людства несуть в собі негативний потенціал і являють собою руйнівну силу, загрожують людській особистості і людству в цілому, необхідні альтернативи, над якими все більше замислюються провідні політики, вчені, громадськість світу, вирішення яких має невідкладний характер і потребує зусиль з боку всіх держав, усього людства. До них В.І.Вернадський, А.Д.Сахаров, П.Л.Капиця та інші, зокрема, відносять загрозу термоядерної війни, застосування ядерної зброї в міжнаціональних і міждержавних війнах; екологічні проблеми, охорона навколишнього середовища; проблема голоду, загроза якого наростає разом із зменшенням плодючості землі; демографічні проблеми, пов'язані з народжуваністю, смертністю, старінням, міграцією тощо; проблема джерел енергії і сировинних ресурсів промисловості, освоєння космосу і світового океану; подолання розриву між високорозвинутими країнами і відсталими; проблема людини, її соціального, фізичного і психічного стану; контроль

26 Філософія

393

Частина перша. Призначення філософії, її категоріальний інструментарій та історія
над використанням новітніх досягнень науки і техніки; сприяння розвитку і засвоєнню гуманітарних цінностей.
В.І.Вернадський, стурбований станом сучасного йому людства, писав: "Ніколи раніше нетривкість людського існування не була настільки ясною і примара занепаду і навіть падіння людства настільки ясно закарбована в розворушених душах...",33 тому людство просто вимушене виробляти стратегію своєї поведінки, враховуючи всі свої взаємозв'язки в системі земної самоорганізації. Тоді за допомогою спільних дій світової громадськості і при належному контролі прогрес може піти і некатастрофічним шляхом, а людство зможе вирішити свої першочергові проблеми, в тому числі війни, екології, голоду. А.Д.Сахаров говорив, що нелегко складати прогнози на майбутнє та найважче прогнозувати внутрішнє духовне життя людей, але саме "від цього залежать в кінцевому підсумку і загибель, і порятунок цивілізації" 34.
Отже, справа в кінцевому підсумку, полягає в якості людини, насамперед в її духовності, в оволодінні найвищими неперехідними цінностями, здобутками культури, в самовиповненості в своєму покликанні і активній участі в історичному процесі, в розвитку до ідеалів Добра і Краси.
Контрольні запитання
1. Що виникло раніше: культура чи цивілізація? Чи правомірна така постановка питання? Аргументуйте свою відповідь.
2. Що є основним показником суспільного прогресу?
3. Чи можна уникнути регресу? Чи завжди в регресі тільки негативне?
4. Чи можна уникнути в епоху науково-технічного прогресу денатуралізації людини, і в чому вона проявляється?
5. Яке, на вашу думку, співвідношення між матеріальними і духовними цінностями в сучасних світових процесах?
6. Що несе з собою раціоналізація сучасного духовного життя людства і наростання масштабів інформаційних процесів?
7. Які перспективи людської особистості в умовах наростання технізації виробничих процесів, автоматизації і кібернетизації?
8. В чому, на ваш погляд, найбільша небезпека сучасному людству, і чи є цьому реальна альтернатива?
Теми рефератів
1. Культура як суспільно-історичний феномен.
2. Сутність культури і її роль в житті суспільства і людини.
3. Людина цивілізована і культурна.
4. Рушійні сили та суб'єкти історичного розвитку.
5. Прогрес суспільства і його критерії.
394

Розділ X. Культура і людство в епоху науково-технічного прогресу
6. Прогрес матеріальних благ і прогрес духовних цінностей.
7. Сцієнтизм і антисцієнтизм в оцінках сучасної науково-технічної революції.
8. Екологічні епохи науково-технічного прогресу.
9. Соціально-психологічні наслідки сучасної науково-технічної революції.

10. Фізичне і психічне здоров'я сучасної людини.
11. Демографічні проблеми сучасності.
12. Міжособистісні стосунки в епоху НТП, майбутнє шлюбу і сім'ї.
13. Глобальні проблеми сучасності і їх альтернативи.
Література
1. Агоштон Ласло. Особенности взаимодействия человека и природы в условиях научно-технической революции // Вопросы философии. - 1975. - № 9
2. Аксенюк Г.А. Природа и человек в условиях научно-технического прогресса // Вопросы философии. - 1973. — № 10.
3. Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія. — В 2-хт.-К., 1994.
4. Антонович И.И. Цивилизация и культура: Проблема определения и идейная борьба // Вопросы философии. - 1981. - № 11.
5. Араб-Оглы Э.А. Обозримое будущее: Социальные последствия НТР: год 2000. - М., 1986.
6. Баранов А.В. Социально-демографическое развитие крупного города. — М., 1981.

7. Белл Д. Социальные границы информационного общества (новая информационная волна на Западе). — М., 1985.
8. Бердяев Н.А. Смысл истории. - М., 1990.
9. Бердяев Н.А. Человек и машина // Вопросы философии. - 1989. - № 2.

10. Бестужев-Лада И.В. Мир нашего завтра. - М., 1986.
11. Бестужев-Лада И.С. Нормативное социальное прогнозироване: возможные пути реализации целей общества. - М., 1987.
12. Библер В. С. Диалог культур. Опыт определения // Вопросы философии. -1989.-№6.
13. Бочкарев Т.Я. Экологический джинн урбанизации. — М, 1988.
14. Буева Л.П. Человек и общественный прогресс // Вопросы философии. - 1982. - № 2.
15. Вавилов Е.А., Фофанов В.П. Исторический материализм и категория культуры. — Новосибирск, 1983.
16. Взаимодействие науки и культуры в условиях НТР: Круглый стол // Вопросы философии. - 1976. - № 9, 10.; 1977. - № 6.
17. Волков Г.Н. Человек и научно-техническая революция. — М., 1974.
18. ГвишианиД.М. Научно-техническая революция и социальный прогресс // Вопросы философии. — 1974. — № 4.

26*

395

Примітки
9 Пришвин М.М. Дневники. - M., 1990. - С. 202, 259.
10 Новикова Л.И. Культура и цивилизация // Вопросы философии. —
1982. - № 10. - С. 63.
11 Судьба человека в современном мире // Новый мир. — 1989. — № 1. —
С. 229.
12 Ф.Енгельс. - Див.: Маркс К., Енгельс Ф. - Тв. - Т. 20. - С. 110.
13 "Прогресс", "регресс". — Философская энциклопедия. — В 5-ти т. —
Т. 5. - 1967. - С. 379, 482.
14 Там само. - С. 380.
15 Молевич Е.Ф. К вопросу о критерии органического прогресса // Воп
росы философии. - 1965. — № 8. - С 75.
16 Гуревич А.Я. Теория формаций и реальность истории // Вопросы фи
лософии. - 1990. - № 11. - С. 33-40.
17 Лем С. Модель культуры // Вопросы философии. — 1969. - № 8. - С.
61.
18 Бердяев Н.А. Смысл истории. - М., 1990. - С. 160.
19 Там само. -С. 147-151.
20 Хайек Ф. Пагубная самонадеянность. — М.: «Новости» — 1992. — С.
27, 31, 36-38, 44, 129.
21 Миклин A.M. Категория развития, трудности объяснения // Вопросы
философии. - 1969. - № 8. - С. 100.
22 Моисеев Н.Н. Экология, нравственность и политика // Вопросы фи
лософии. - 1989. - № 5. - С. 20, 21.
23 Капица П.Л. Влияние современных научно-технических идей на об
щество // Вопросы философии. — 1989. — № 1. — С. 70.
24 Хайдеггер М. Разговор на проселочной дороге. - М., 1991. - С. 107.
25 Там само.-С. 106, 151.
26 Лем С. Сумма технологий. - М., 1968. - С. 397.
27 Хейзинга Й. Homo Ludens. - М., 1992. - С. 353.
28 Фромм Э. Бегство от свободы. - М., 1990. - С. 212, 213.
29 Банщиков В.И. О психозах // Знание - сила. - 1965. — С.39.
30 Мосієнко В. Лікувальна терапія зазнає фіаско //Дзеркало тижня. - 2000.
- 1 вересня. -С. 13.
31 Бердяев Н.А. Смысл истории. - М.,1990. - С.4, 147, 149, 150', .151.
32 Пахомов Ю.Н. Крымский СБ., Панченко Ю.В. Пути и перепутья со
временной цивилизации. - К, 1998. — С. 10.
33 Владимир Вернадский. Жизнеописание. Избранные труды. Воспо
минания современников. Суждения потомков. — М., 1998. — С. 469.
34 Сахаров А.Д. Мир через полвека // Вопросы философии. - 1989. - №
1. - С. 27.

 | ЗМІСТ | 



© 2009 Читальня On-Line
Підручники розміщені на сайті для ознайомлення. Графічний матеріал, формули та текстова частина опубліковані частково.