Реклама



Замовити роботу

Замовити роботу

Счетчики




Вітаємо вас на сторінках нашого сайту!

Сайт readbook.com.ua - це зібрання книг по темах: бухгалтерський облік, економіка, маркетинг, менеджмент, право, страхування, філософія та фінанси.

Сподіваємось, що ця література буде корисна, як для школярів, так і для студентів.

Усі книги викладені з метою ознайомлення.
Список всіх підручників >>> Валютно-фінансовий механізм

Тема 4. ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

4.4. Валютна політика та колективні валюти .



Валютна політика – це сукупність економічних, правових і організаційних методів і форм в галузі валютних відносин держави. Ці відносини регулюються на основі валютного законодавства, тобто операції з валютними цінностями, а також валютні угоди між державами регламентуються міжнародними правовими нормами.
 Система валютного регулювання визначає:
25. суб’єктів валютних відносин;
26. статус національної валюти;
27. порядок здійснення валютних операцій;
28. режим валютного курсу;
29. механізм формування валютних резервів;
30. об’єкт валютного регулювання;
31. порядок здійснення валютного контролю.
 Об‘єктом валютного регулювання є валютний ринок.
Валютний ринок складається із численних ринків, котрі об‘єднані у світову систему. Ця система дозволяє Банку в будь-якому валютному центрі здійснювати угоди на відповідному рівні (див. рис. 1).
Тема III.
 Валютна політика визначає підготовку, прийняття і реалізацію рішень з валютних питань на трьох рівнях.
 І рівень - приватний. На цьому рівні відбувається регулювання діяльності окремих підприємств, що беруть участь у валютних відносинах.
 ІІ рівень – національний. Передбачає проведення певної валютної політики Міністерством фінансів, ЦБ, органом валютного контролю.
 III рівень – міждержавний. Відбувається узгодження норм валютного регулювання із принципами міжнародних валютно-кредитних організацій (МВФ, МБРР, тощо).
 Валютна політика в залежності від її цілей, методів та форм поділяються на поточну і довгострокову (стратегічну ).
 Поточна валютна політика – це щоденне, оперативне регулювання обмінного валютного курсу , валютних операцій , валютного ринку та ринку золота.
 Головні методи поточної політики:
32. дисконтна політика;
33. девізна політика (або валютні інтервенції).
 Основними методами, якими користується НБУ, впроваджуючи політику валютної інтервенції з метою призупинення девальвації курсу гривні до валютних одиниць інших країн, є:
34. збільшення облікової ставки проценту та норми обов‘язкового резервування для КБ;
35. заборона українським КБ кредитувати із ЛОРО-рахунків банків-нерезидентів гривневими коштами;
36. подовження раніше укладених кредитних угод;
37. розміщення гривневих депозитів на кореспондентських рахунках банків-нерезидентів.
 Головними засобами валютної політики традиційно є девальвація і ревальвація національної валюти.
 Девальвація – зниження курсу національних валюти відносно золота. В наш час – відносно закордонних валют чи міжнародних розрахункових (колективних ) одиниць.
 Ревальвація – підвищення національної валюти.
 Одним з головних інструментів валютної політики є використання міжнародних розрахункових (колективних) валют.
 Першою колективною валютною одиницею був епуніт (European Payment Unit)- розрахункова одиниця Європейського платіжного союзу, що введена в 1950 р. Вона прирівнювалася до 0,8 г золота і була тісно пов‘язана з доларом США.
 У 1961р. стала застосовуватися інша валютна одиниця ЄРО (європейська розрахункова одиниця – European Unit of Account ).
 Хронологічно наступними колективними валютами стали у 1964р перевідні рублі (для країн членів Ради Економічної взаємодопомоги - в рамках СЄВ, де домінував СРСР).
 У 1967р. в країнах членах МВФ була введена нова колективна валюта СПЗ – спеціальні права запозичення, або SDR – Special Drawing Rights).
 Особливе місце серед колективних валют займає ЕКЮ (європейська валютна одиниця – European Currency Unit). Ця назва збігається з назвою французької монети екю, яка була досить поширена у ХІІІ- XVII ст.
 За своїм статусом та за функціональним призначенням ЕКЮ має багато спільних рис з СДР. Водночас існують і суттєві розбіжності у принципах та механізмах застосування їх. Найважливіші з них такі.
 1.ЕКЮ застосовується з березня 1979р. як торгова валюта, тобто і у приватному обігу. СДР має тільки кредитний характер (тобто, як запис на відповідний рахунок держав).
 2.ЕКЮ повністю незалежна від долара і часто виступає як альтернатива йому. СДР повністю залежить від долара.
 3.Статус ЕКЮ поширюється і за межи ЕВС. Кредитна емісія СДР застосовується лише серед країн–учасниць МВФ.
 4.Головною перевагою ЕКЮ є трансформація в єдину (спільну) валюту країн ЄС (європейського союзу) – ЄВРО. Із 1 січня 1999 року 11 з 15 країн Євросоюзу ввели нову грошову одиницю – ЄВРО. Нині ЄВРО використовують у розрахунках, а також для проведення котирування на біржах та в інших фінансових операціях. Готівкові ЄВРО з’явились із 2002 року.
 Головні вимоги до вступу у Валютно-економічний союз, який почав діяти із 01.01.1999р. (рішення Маастрихтського договору):
38. стабільність обмінних курсів;
39. стабільність цін, рівень інфляції не повинен перевищувати більш ніж 1,5% середній рівень інфляції трьох країн, які є найбільш стабільні;
40. дефіцит держбюджету не більш 3% ВВП;
41. державний борг нижче 60% від ВВП;
42. процентна ставка в довгостроковому періоді не павина перевищувати більш ніж на 2% середню ставку трьох найбільш стабільних країн.




© 2009 Читальня On-Line
Підручники розміщені на сайті для ознайомлення. Графічний матеріал, формули та текстова частина опубліковані частково.