Реклама



Замовити роботу

Замовити роботу

Счетчики




Вітаємо вас на сторінках нашого сайту!

Сайт readbook.com.ua - це зібрання книг по темах: бухгалтерський облік, економіка, маркетинг, менеджмент, право, страхування, філософія та фінанси.

Сподіваємось, що ця література буде корисна, як для школярів, так і для студентів.

Усі книги викладені з метою ознайомлення.
Список всіх підручників >>> Грошово-кредитні системи зарубіжних країн

Тема 10. ЕВОЛЮЦІЯ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ СИСТЕМИ РОСІЇ

10.4. Кредитна система Російської Федерації



Традиційне уявлення про банк тільки як про кредитний і розрахунково-платіжний інститут нині суттєво змінилося. Сучасний комерційний банк — це універсальний, багатофункціональний кредитно-фінансовий комплекс, що виконує депозитно-позичкові, інвестиційні, консультаційні та інші банківські операції. Через лізинг, факторинг, проектне фінансування, концентрацію передової технології, використання у банківській практиці новітніх досягнень науки і техніки банки фактично керують науково-технічним прогресом і безпосередньо беруть участь у процесі виробництва. Крім того, широке кредитування бюджетного дефіциту і державного боргу посилює зрощування банків з державними фінансами і дає банкам можливість впливати на грошову (і не тільки грошову) політику країни.
Державне регулювання банківської системи. У Росії, як і в інших країнах, існує система державного регулювання грошово-кредитної сфери, що дає змогу захищати інтереси населення і банківських структур. Правову основу цієї системи становлять закони "Про банки і банківську діяльність у РФ" (останній варіант був прийнятий Державною Думою 20 січня 1995 р.) і "Про Центральний банк РФ (Банк Росії)" (у редакції від 14 грудня 1994 р.). Відповідно до цих законів Банк Росії, Банк зовнішньої торгівлі РФ, Ощадний банк РФ, комерційні банки, а також інші кредитні установи, що одержали ліцензію на здійснення банківських операцій, утворюють банківську систему Росії. Для фінансування окремих цільових республіканських, регіональних та інших програм можуть створюватися спеціальні банки, банки розвитку.
Банки можуть утворювати спілки, асоціації та інші об'єднання для координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх вкладників і здійснення спільних програм, якщо їх створення не суперечить вимогам антимонопольного законодавства РФ та іншим законодавчим актам.
Банки Росії не відповідають за зобов'язаннями держави, а держава не відповідає за зобов'язаннями банків.
Банки в РФ не залежать від органів державної влади і управління у прийнятті рішень, пов'язаних із здійсненням банківських операцій. Працівникам органів державної влади забороняється брати участь в органах керування банками.
Усі банки на території Росії повинні тримати обов'язкові резерви в Банку Росії та додержуватися економічних нормативів, встановлених Банком Росії.
Центральний банк Росії визначає порядок регламентації, регулювання і контролю за діяльністю комерційних банків, порядок виділення централізованих кредитних ресурсів, установлює такі економічні нормативи діяльності комерційних банків:
достатність капіталу комерційного банку;
ліквідність;
мінімальний розмір статутного капіталу банку;
максимальний розмір ризику на одного позичальника;
граничне співвідношення розміру статутного капіталу банку і суми його активів з урахуванням оцінки ризику;
обмеження розмірів валютного і курсового ризиків;
обмеження використання депозитів для придбання акцій юридичних осіб.
Достатність капіталу комерційного банку визначається мінімально припустимим розміром статутного капіталу (на цей момент) і граничним відношенням усього капіталу банку до суми активів, зваженої з урахуванням ризику кредитних вкладень і можливої втрати частини вартості. Мінімально припустиме значення цього співвідношення, обов'язкове для всіх банків, становить 0,04 (в Україні — 0,08).
Як оцінне використовується співвідношення капіталів банку і активів з підвищеним ризиком. Рекомендується підтримувати його на рівні не менше 0,1.
Нормативи ліквідності балансу комерційного банку містять обов'язкові й оцінні показники. До першого належать співвідношення банківського капіталу і його зобов'язань: максимально припустиме — 1:25 — для банків, створених на базі спеціалізованих державних банків, 1:20 — для комерційних банків у вигляді товариств з обмеженою відповідальністю й акціонерних товариств закритого типу і 1:15 — для інших комерційних банків.
Обов'язкові також співвідношення активів банку строком погашення понад один рік і зобов'язань банку за депозитними рахунками, кредитами, а також боргових зобов'язань на термін понад один рік. Цей норматив відображає ступінь забезпечення виданих банком позичок відповідними джерелами кредитних ресурсів. Його максимально припустиме значення 1,0.
Ще одне обов'язкове співвідношення — суми ліквідних активів банку і його зобов'язань за рахунками до запитання — норматив ліквідності; максимальне його значення 0,3 (0,2 — для колишніх спецбанків).
Найважливішим показником ліквідності комерційного банку є максимальний розмір ризику на одного позичальника, що визначається як відношення розмірів зобов'язань одного позичальника до капіталу банку і не може перевищувати 1,0 для колишніх спецбанків і 0,5 — для банків, створених у 1988—1989 рр., і 0,75 — для інших банків. При цьому розмір ризику на одного позичальника не може перевищувати 10 % суми активів банку. Цей показник відбиває можливість банку видавати значні кредити одному позичальнику і ліквідність банку.
Оцінним нормативом ліквідності комерційного банку є співвідношення суми виданих кредитів і суми коштів на розрахункових рахунках, поточних рахунках, а також коштів на депозитах (рекомендується не більше 0,7); співвідношення ліквідних активів банку і суми коштів на розрахункових і поточних рахунках, у вкладах і депозитах (рекомендоване значення не менше 0,5); співвідношення ліквідності активів і загальної суми активів (рекомендоване значення не менше 0,5).
З метою підвищення ліквідності й зміцнення фінансової стабільності комерційних банків, захисту інтересів їх вкладників, акціонерів і пайовиків Центральний банк формує систему резервних і страхових фондів, відрахування до яких обов'язкові для всіх комерційних банків. Така система складається з фондів обов'язкових резервів, фонду страхування депозитів у комерційних банках (1 % прибутку комерційного банку), фонду страхування комерційних банків від банкрутств (1 % прибутку). Норматив обов'язкових резервів банків, що депонуються в Банку Росії: за рахунками до запитання — 20 %, за строковими зобов'язаннями — 10—15, за валютними депозитами — 2 %.
Реорганізація фінансово-кредитної системи РФ. Організація фінансово-кредитного обслуговування підприємств, організацій і населення, функціонування кредитної системи відіграють винятково важливу роль у розвитку господарських структур. Від ефективності та стабільності функціонування кредитно-фінансового механізму залежать не тільки своєчасне одержання коштів окремими господарськими одиницями, а й темпи економічного розвитку країни загалом. Водночас еволюція кредитної системи і кредитної справи визначається економічною ситуацією в країні, формами і механізмом господарювання. Кожному етапу історико-економічного розвитку народного господарства відповідають певний тип організації кредитної справи, структура кредитної системи, що задовольняє потреби у кредитно-фінансовому обслуговуванні окремих ланок економіки.
Механізм функціонування кредитної системи постійно змінюється під впливом змін її організаційної структури, організаційно-правових форм здійснення кредитних операцій, форм і методів кредитування і кредитно-розрахункових відносин.
До 1987 р. до кредитної системи СРСР входили банки-монополісти, які очолював Держбанк СРСР. Такій структурі кредитної системи відповідала модель кредитування суб'єктів господарювання, що ґрунтувалася на адміністративно-командних методах управління кредитом в умовах жорстко централізованої економіки. її економічна сутність полягала в наданні позичок підприємствам "під план" виходячи з планових і фактичних потреб їх у коштах. Реорганізація цієї кредитної системи почалася в 1987 р. Передбачалося змінити організаційну структуру банківської системи, підвищити роль банків, посилити їх вплив на розвиток народного господарства, перетворити кредит на діючий економічний важіль.
На першому етапі банківської реформи було створено нову структуру державних банків. Модель реорганізації передбачала такі етапи:
створення дворівневої банківської системи (Центрального емісійного банку і державних спеціалізованих банків, що безпосередньо обслуговують господарство);
перехід спеціалізованих банків на повний госпрозрахунок і самофінансування;
удосконалення форм і методів кредитних відносин з підприємствами різних галузей господарства.
Центральне місце у кредитній системі країни повинен був посісти Державний банк, що виконував раніше функції кредитування підприємств і організацій різних галузей народного господарства.
Отже, передбачалося відокремити емісійну діяльність банків від діяльності з кредитування господарства. На Державний банк покладалися функції координатора діяльності спеціалізованих банків і здійснення єдиної для всіх банків державної грошово-кредитної політики. Інші банки спеціалізувалися на обслуговуванні народногосподарських комплексів (промислово-будівельного — Промбудбанк СРСР; агропромислового — Агропромбанк СРСР; житлово-комунального господарства і соціального розвитку — Житлосоцбанк СРСР) або на обслуговуванні окремих видів діяльності (кредитування населення — Ощадбанк СРСР, зовнішньоекономічної діяльності СРСР — Зовнішньоторговельний банк СРСР).
Основна мета перетворень — наблизити банки до інтересів господарства. Реорганізація деякою мірою активізувала банківську діяльність. Але вона не могла докорінно змінити ситуацію, оскільки, по суті, не торкалася економічних відносин. Не змінилися принципово кредитні відносини: тривало кредитування в напівавтоматичному режимі, зберігався адміністративний метод розподілу кредитних ресурсів, не було ліквідовано монопольної структури банківської системи, відбувся лише розподіл сфер впливу спецбанків за відомчим принципом, що збільшувало конкуренцію між ними. Доцільність і вигідність надання коштів у позичку не стали критеріями в діяльності банків. Об'єктивно був необхідний другий етап банківської реформи, спрямований на комплексну реконструкцію системи економічних відносин у галузі кредитування. Його було розпочато в 1988 р. створенням перших комерційних банків, покликаних стати фундаментом для формування ринкових відносин і структур у банківській сфері. Створення такого ринку мало означати заміну адміністративно-командних відносин на гнучкі економічні методи переміщення фінансових ресурсів у сфери найефективнішого використання.
Комерційний статус надає банку значну самостійність у визначенні мети, умов і строків кредитування, рівня процентних ставок, розвитку різноманітних форм банківської діяльності, у використанні отриманого прибутку, визначенні штатів і рівня оплати праці своїх працівників, зміцненні матеріально-технічної бази і вирішенні інших питань.
З метою створення системи грошово-кредитного регулювання, яка відповідала б новим ринковим відносинам, було змінено статус Державного банку і його роль в економіці країни. Банк був виведений з підпорядкування уряду й одержав, таким чином, необхідну незалежність. Після здобуття Росією суверенітету на базі Держбанку СРСР був створений Центральний банк Росії на основі концепції, прийнятої в країнах із розвиненою ринковою економікою.
Згідно з такою концепцією існує кілька моделей створення центральних банків (треба використовувати термін "емісійні банки").
Модель "знизу—вгору" дає змогу фінансовим колам брати участь у створенні емісійного банку, контролювати бюджетні витрати виконавчої та законодавчої гілок влади. За такою схемою частину кредитних грошей можна використовувати для рефінансування портфеля ресурсів комерційних банків, що стимулює розвиток ринку цінних паперів.
Модель "зверху—вниз" забезпечує першочергове задоволення державних потреб у грошових ресурсах, при цьому основна частина ресурсів емісійного фонду використовується для покриття бюджетних дефіцитів. Такий розподіл емісії завдає серйозної шкоди національному підприємництву, зумовлює іммобілізацію коштів із сфери бізнесу на витрати держави і загострює інфляційний процес.
Модель заснування емісійного банку на паритетних засадах діловими колами і державою дає можливість здійснювати гнучке управління їх діяльністю, поєднувати економічні інтереси національного підприємництва і державні. Різновидом цієї моделі може бути система незалежних банків, поєднана з регулюючою функцією Центрального банку.
У Російській Федерації зберігається жорсткий державний статус Центрального банку, що дає підстави федеральним органам влади безперешкодно використовувати емісійну функцію (друга модель).
Статус державності характерний для всієї історії Центрального банку Росії. Щоправда, з моменту створення в 1860 р. Державного банку
Російської імперії тільки контрольний пакет належав уряду, а інша частина — комерційним банкам. Ця схема близька до третьої моделі створення центрального банку, що дає змогу враховувати інтереси банківського співтовариства і народного господарства в цілому. Після реформ 1988—1991 рр., коли банківська система пострадянської Росії тільки почала формуватися, не можна було говорити про участь комерційних банків у капіталі емісійного банку, але згодом практика участі банків у роботі емісійного банку країни сприяла динамічнішому розвитку кредитної системи Росії. Досвід діяльності найбільшого емісійного банку — Федеральної резервної системи регіональних банків США свідчить, що участь великих комерційних банків у капіталі емісійного банку (усі великі комерційні банки США в законодавчому порядку є членами ФРС і повинні мати пакет акцій емісійного банку в розмірі 6 % власного статутного капіталу) виправдана.
Нині у сформованій фінансовій системі Росії Центральний банк є головним банком для держави, а для всіх інших комерційних банків — банком банків. Він не належить до законодавчих і виконавчих органів влади, є економічно самостійною установою і здійснює витрати за рахунок власних прибутків.
Основні напрямки діяльності Центрального банку Росії:
керування і планування напрямків і масштабів використання кредитних ресурсів і грошового обігу (тривалий час мало форму кредитного і касового планування);
концентрація кредитних ресурсів і передання їх за плату іншим банкам, виконання, таким чином, ролі кредитора останньої інстанції, здійснення рефінансування;
організація і здійснення (разом із відповідними організаціями) інкасації готівкових грошей;
розробка методичних рекомендацій і правил здійснення кредитних, розрахункових і касових операцій, ведення звітності банків;
ліцензування банківської діяльності, вибір форм і методів грошово-кредитного регулювання, фіксація і перегляд чинних нормативних вимог, коефіцієнтів і прямих кількісних обмежень діяльності банків;
організація, здійснення касового виконання держбюджету;
розробка правил і порядку здійснення операцій з валютою, іншими валютними цінностями, здійснення єдиної валютної політики, визначення офіційного курсу іноземних валют до національної грошової одиниці;
представництво інтересів країни у відносинах з центральними банками інших держав і міжнародними валютно-фінансовими організаціями і банками;
здійснення заходів щодо зміцнення матеріально-технічної бази банківської діяльності та автоматизації банківських операцій;
контроль і нагляд за банківською діяльністю;
упорядкування зведеного балансу банківської системи;
підготовка і перепідготовка кадрів для банківської системи, консультаційне і методичне обслуговування банків;
проведення наукових досліджень та аналітичних робіт.
На другому етапі банківської реформи була реорганізована структура банків, відбулися глибокі зміни в характері кредитних відносин, утвердилися нові методи кредитної роботи. У результаті в Росії законодавчо сформувалася дворівнева банківська система:
рівень — Центральний банк Росії;
рівень — комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи, що здійснюють окремі банківські операції (ст. 2 федерального Закону "Про банки і банківську діяльність" від 02.12.90 у редакції від 03.02.96 № 17-ФЗ). Банківська система є ключовою частиною фінансової системи країни, що концентрує основну масу кредитних і фінансових операцій. Натомість небанківські спеціалізовані ФКІ (парабанківська система) здійснюють операції у певних сегментах фінансового ринку або орієнтуються на обслуговування певних типів клієнтури.
Розглядаючи банківську систему Росії з практичного аспекту як багаторівневу структуру, варто виокремити у ній Ощадний банк, що має державні гарантії цілісності вкладів. Свідченням унікального становища Ощадбанку у дворівневій банківській системі Росії може бути наявність великої кількості клієнтів (насамперед юридичних осіб) у системі Ощадбанку після банківської кризи у серпні 1998 р. (наприклад, частка карбованцевих ресурсів на розрахункових і поточних рахунках юридичних осіб в установах Ощадбанку за 1998 р. збільшилася з 5,5 до 10,4 % загальних залишків коштів корпоративних клієнтів у банківській системі країни).
Ощадбанк залишається монополістом на ринку приватних вкладів. Понад 75 % усіх коштів населення, розміщених до початку 1997 р. у комерційних банках Росії, зберігаються в установах Ощадного банку. Станом на 1 квітня 1997 р. вклади населення в Ощадбанку перевищили 100,2 трлн руб. і 1,5 млрд дол.
Левова частка ресурсів банку використовується для кредитування бюджету через вкладення у державні цінні папери (ДЦП).
Інвестиції Ощадбанку в ДЦП становили на початок 1997 р. 79,3 трлн руб., вкладення в облігації внутрішньої валютної позики — 1,6 трлн руб., облігацій державної ощадної позики закуплено на 3,6 трлн руб. Ощадбанк здійснює операції з єврооблігаціями Міністерства фінансів. На частку Ощадбанку припадає 36 % загальних вкладень у російські держпапери . Роль Ощадбанку в обслуговуванні бюджетних потоків набагато скромніша, ніж його роль як кредитора бюджетного дефіциту. Проте останнім часом становище починає змінюватися. Отримавши статус генерального агента з обслуговування федерального бюджету, Ощадбанк домігся переказу до себе рахунків Державної податкової служби і Державного митного комітету, рахунків Міністерства оборони, МВС, Федеральної прикордонної служби і Служби залізничних військ.
Процес переказування рахунків організацій цих відомств триває. Відповідно до підписаної на початку 1997 р. угоди між Ощадбанком і відповідними відомствами на обслуговування в банк будуть передані рахунки організацій, розташованих там, де немає регіональних установ Центрального банку.
Завдяки консолідації банківського капіталу у фінансовій системі Росії наприкінці 1996 р. на перший план вийшли банки, які можна назвати загальнонаціональними. Ці банки мають розгалужену мережу філій по всій території країни (не менше десяти), обслуговують платежі й надають банківські послуги на великій території країни. Це традиційні Ощадбанк, Агропромбанк і нові банки, що створили регіональну мережу. Для організації ефективного нагляду Центральний банк створив ОПЕРУ-2, на обслуговуванні в якому перебуває 14 банків. Розуміючи роль таких банків у кредитній системі Росії, Центральний банк РФ ставить до них особливі вимоги. Якщо говорити про функціональний розподіл ролей кредитних інститутів у банківській системі Росії, то для комерційних банків характерне безпосереднє виконання функцій кредитно-розрахункового обслуговування клієнтів на комерційних принципах — усі види кредитних, розрахункових і фінансових операцій, пов'язаних з обслуговуванням їхньої господарської діяльності. До найважливіших функцій комерційних банків належать такі:
акумуляція тимчасово вільних коштів, заощаджень і нагромаджень;
забезпечення функціонування розрахунково-платіжного механізму, здійснення та організація платіжного обороту в народному господарстві;
кредитування окремих господарських одиниць (юридичних і фізичних осіб), кредитно-фінансове обслуговування внутрішнього і зовнішнього господарського обороту;
облік векселів і операцій з ними;
зберігання фінансових і матеріальних цінностей;
довірче керування майном клієнтів (трастові операції).
Банки дедалі активніше здійснюють нехарактерні для них операції: беруть участь у нетрадиційних сферах фінансового підприємництва (операції з цінними паперами, лізинг, факторинг та інші види кредитно-фінансового обслуговування), розширюють коло і підвищують якість послуг, конкурують у сфері залучення перспективних клієнтів.
Однак на банківській сфері позначилася фінансова криза 1997— 1998 рр. Залучені банками грошові ресурси замість розміщення їх у реальній економіці використовуються переважно для інших операцій (зокрема, для придбання валюти, операцій з цінними паперами).
У Російській Федерації починаючи з листопада 1997 р. різко збільшився спекулятивний тиск комерційних банків і фірм-нерезидентів на національну валюту, почався відплив іноземних портфельних інвестицій за кордон. Зауважимо, що з 24 млрд дол. іноземних приватних інвестицій в економіку Росії понад 80 % становлять портфельні інвестиції, в тому числі на частку нерезидентів припадала третина державних короткострокових облігацій (чистий відплив цих інвестицій за листопад 1997 — січень 1998 р. становив 2,5 млрд дол.).
Для послаблення валютно-фінансової кризи Центральний банк, щоб збити ажіотажний попит на вільно конвертовану валюту, витратив на валютні інтервенції близько 10 млрд дол. (це призвело до скорочення золотовалютних резервів з 24 до 16 млрд дол.). Центральний банк став послідовно здійснювати політику "дорогих" грошей (резервну норму за строковими рубльовими вкладами було підвищено з 8 до 11 %, а за валютними — з 6 до 11 %, ставку рефінансування було підвищено удвічі (з 21 до 42 %).
У результаті перелічених заходів до серпня 1998 р. валютний ринок вдалося стабілізувати.
Серпневий рецидив фінансової кризи в Російській Федерації став закономірним наслідком занепаду реального сектору економіки, значного дефіциту бюджету і незадовільного виконання його дохідної частини, неконтрольованого нарощування державних боргів. Покладання надмірних сподівань на зовнішні та внутрішні позики, нераціональне їх використання призвели до втрати керованості фінансами держави.
Російська фінансова криза характеризується такими основними чинниками:
За період 1990—1997 рр. обсяги ВВП Росії зменшились на 40,7 %. Низький рівень монетизації (близько 18 %) призвів до значного поширення внутрішнього бартеру, збільшення кредиторської та дебіторської заборгованості підприємств (за перше півріччя 2000 р. вони становили відповідно 1927,4 і 1265,8 млрд руб.).
Дефіцит державного бюджету Росії у 1997 р. становив 6,8 % ВВП, у 1999 р. — 5,8 %. Покриття дефіциту за допомогою непродуманої стратегії короткострокових запозичень призвело до створення фінансової "піраміди" державних короткострокових облігацій і унеможливило виконання державою боргових зобов'язань, які більш як удвічі перевищували надходження до бюджету.
Загрозу фінансовій стабільності становили певні дії Центрального банку, який у своїй діяльності є самостійним і практично безконтрольним. Саме Центральний банк 20 липня 1998 р. напередодні виділення першого траншу позики МВФ списав з рахунків Міністерства фінансів близько 8,7 млрд руб., залишивши на тиждень уряд без коштів.
На економічні чинники наклалися і політичні. За короткий час у Росії змінилися чотири уряди (Чорномирдіна, Кирієнка, знову Чорномирдіна, Примакова).
Обсяги міжнародної фінансової допомоги Росії відразу виявилися недостатніми. У результаті жодної проблеми не було вирішено.
Намагання Центрального банку підтримати курс рубля за рахунок валютних інтервенцій знову призвело до скорочення резервів та відмови від їх використання для підтримки рубля. Курс рубля почав швидко падати з 16 руб. за 1 дол. (жовтень 1998 р.) до 28,5 руб. за 1 дол.
(січень 2000 р.).
Експортерам у Росії не потрібний стабільний рубль (принаймні Російському акціонерному товариству "Газпром" та нафтовим компаніям).
Події на фінансовому ринку Росії не могли не вплинути на ситуацію в Україні, економіка якої переживає далеко не кращі часи.





© 2009 Читальня On-Line
Підручники розміщені на сайті для ознайомлення. Графічний матеріал, формули та текстова частина опубліковані частково.