Реклама



Замовити роботу

Замовити роботу

Счетчики




Вітаємо вас на сторінках нашого сайту!

Сайт readbook.com.ua - це зібрання книг по темах: бухгалтерський облік, економіка, маркетинг, менеджмент, право, страхування, філософія та фінанси.

Сподіваємось, що ця література буде корисна, як для школярів, так і для студентів.

Усі книги викладені з метою ознайомлення.
Список всіх підручників >>> Планування діяльності підприємства

Тема 5. Оперативно-календарне планування

5.3. Оперативно-календарне плануванняв серійному виробництві



 

Головною особливістю серійного виробництва є виготовлення більш обмеженої, порівняно з одиничним виробництвом, номенклатури виробів періодично повторюваними серіями. При цьому кількість деталей-операцій, що виконуються в цехах, значно перевищує кількість робочих місць, тому одночасне виготовлення всієї номенклатури деталей і вузлів неможливе. Виникає потреба виготовляти їх партіями, що чергуються.

Головне завдання оперативно-календарного планування в серійному виробництві — забезпечити періодичність виготовлення виробів згідно з планом за повного й рівномірного завантаження устаткування, площ, робітників.

У процесі оперативно-календарного планування в серійному виробництві виконують розрахунки, що визначають:

·   розміри партій (серій) виготовлення виробів;

·   нормативний розмір партій деталей та періодичність їх запуску-випуску;

·   тривалість виробничих циклів виготовлення деталей, вузлів і серій виробів;

·   випередження запуску-випуску партій деталей і складальних одиниць;

·   заділи.

На основі проведених розрахунків будують календарні пла­ни — графіки роботи виробничих дільниць і окремих груп устат­кування.

Серійне виробництво неоднорідне, існує три його види: дрібносерійне — наближається до одиничного типу, великосерійне — до масового, середньосерійне (далі — серійне).

Серійному виробництву притаманна відносно стабільна номен­клатура виробів, що виготовляються, повторюваність виробів у програмі випуску, вищий рівень опанування технологічних процесів тощо. Тому календарно-планові розрахунки в серійному виробництві мають нормативний характер.

Розрахунки календарно-планових нормативів. Основним кален­дарно-плановим розрахунком у серійному виробництві є визначення партії (серії) виробів і нормативного розміру партії запуску заготовок, деталей у виробництво.

Серія виробів — це кількість однакових виробів, що одночасно запускається у виробництво у відповідному підрозділі. Якщо обсяг випуску окремих виробів незначний, то розмір серії виробів установлюють на рівні річного завдання. Якщо кількість виробів, що планується в річній виробничій програмі, значно більша, то вона розподіляється на кілька партій, випуск яких плану­ють у відповідних кварталах і місяцях. При цьому виникає завдання визначити економічно доцільний розмір партії з метою досягнення рівномірного завантаження устаткування й раціональ­ного використання трудових ресурсів. Розв’язують задачу оптимального розміру річної або квартальної кількості виробів за місяцями із застосуванням економіко-математичних методів, зокрема, лінійного програмування, методу інтегральних показників. Як критерій оптимальності найчастіше беруть показники максимального прибутку й рівномірного завантаження устаткування.

Партія деталей — це кількість деталей, що одночасно запускаються у виробництво з одноразовою затратою підготовчо-завершального часу. Розрахувати нормативний розмір партії деталей потрібно для:

·   регламентації періодичності переналагодження устаткування;

·   обчислення нормативної тривалості виробничих циклів і календарних випереджень у роботі послідовних виробничих ланок;

·   побудови календарних планів-графіків;

·   з’ясування нормативного середнього рівня незавершеного виробництва.

Визначення розміру партії має важливе економічне значення. Збільшення розміру партії сприяє кращому використанню устаткування й підвищенню продуктивності праці завдяки зменшенню кількості переналагодження устаткування та зниженню затрат підготовчо-завершального часу в середньому на одну деталь, а також зменшенню трудомісткості операцій у результаті їх багаторазового повторення. Збільшення розміру партій спрощує планування й регулювання виробництва завдяки зменшенню номенклатури, що одночасно виробляється. Проте оброблення деталей великими партіями має і негативні сторони: збільшуються тривалість виробничого циклу, запаси деталей у незавершеному виробництві, що потребує доповнення складських площ, при цьому вповільнюється оборотні­сть обігових коштів. Необхідно передбачити такий розмір партії, що забезпечив би мінімальні затрати й збитки, тобто оптимальну партію.

Залежність затрат від розміру партії та визначення оптимальної партії наведено на рис. 5.4.

Результативна крива (3) характеризує сумарну величину затрат, що припадають на одиницю продукції за різних розмірів партії деталей.

Економічно доцільний розмір партії (оптимальний), що має мінімальну питому величину цих витрат, можна обчислити за допомогою такої формули:

 

Наведена формула застосовується за певних, досить обмежених умов виробництва. На практиці частіше використовують спрощений метод розрахунку партії деталей, згідно з яким спочат­ку визначають мінімальну величину партії, потім її коригують відповідно до конкретних умов виробництва.

 

Мінімальний розмір партії деталей (П min) обчислюють на основі встановленого завчасно допустимого відсотка втрат часу на підготовчо-завершальні роботи за такою формулою:

 

де tп.-з — норма підготовчо-завершального часу на партію, хв; tшт — норма штучного часту на одну деталь з урахуванням коефіцієнта виконання норм, хв; a — коефіцієнт допустимих втрат часу на переналагодження устаткування (беруть у межах 0,06—0,1).

Якщо партія деталей у процесі оброблення проходить ряд операцій, то величини tп.-з і tшт беруть за тією операцією, що має їх співвідношення найбільшим, тобто tп.-з : tшт ® max.

Розмір партії, розрахований за цією операцією, беруть і для всіх інших операцій оброблення деталей у даному підрозділі.

Обчислений розмір партії деталей коригують з урахуванням умов організації виробництва та зручності планування: партія має бути рівною або кратною місячній програмі випуску деталей, не менше змінного або напівзмінного випуску.

Періодичність запуску-випуску деталей в оброблення, або ритм серійного виробництва (Rз.-в), визначають за формулою

 

де П — прийнятий розмір партії, шт.; Nс.д — середньодобова потреба в даній деталі.

З метою спрощення оперативного планування й регулювання процесу виробництва, а також для створення умов ритмічної роботи на кожній виробничій дільниці доцільно уніфікувати розраховані значення періодичностей запуску-випуску різних деталей і довести їх до двох-трьох варіантів або прийняти єдину періодичність для всіх деталей, що виробляються на дільниці. Для менш точних розрахунків можна користуватися нормативними таблицями, побудованими за практичними даними. У цьому разі в основу кладуть не розміри партії в штуках, а уніфіковані періодичності запуску-випус­ку. Рекомендуються такі уніфіковані величини періодичності виго­товлення деталей: три місяці (3М), один місяць (М), півмісяця (М/2) тощо. Розмір партій установлюють за даними нормативної періодич­ності запуску-випуску партій на відповідній дільниці за такою
формулою:

П = Rз.-в Nс.д.                                                     (5.14)

Одержаний у такий спосіб розмір партії зіставляють із наявністю площ для схованки деталей, ураховують умови транспортування і т. ін.

Кількість запусківзап) у плановому періоді обчислюють за такою формулою:

 

де Фпл — фонд часу в плановому періоді, год або днів.

Тривалість виробничого циклу виготовлення партії деталей складається з технологічного циклу й міжопераційних перерв — це час від моменту запуску партії деталей у виробництво до моменту їх випуску. Визначаючи технологічний цикл, неодмінно враховують види руху предметів праці під час проходження партії по операціях (послідовний, паралельно-послідовний, паралельний). Міжопера­ційні перерви визначають, зважаючи на особливості організації виробництва на дільницях, а також характер продукції, що виробля­ється. Для встановлення тривалості виробничого циклу використо­вують графічний, аналітичний і графоаналітичний методи.

На основі тривалості виробничого циклу виготовлення виробів, деталей, їхніх партій розраховують календарно-планові виперед­ження. Їх застосовують для визначення термінів запуску у вироб­ництво партій деталей і вузлів відповідно до строків випуску виробів.

Розрахунки заділів. У серійному виробництві утворюються циклові заділи в кожному виробничому підрозділі, а також між ними — складські заділи. Заділи, що охоплюють партії вузлів, деталей або заготовок, які запущені у виробництво, але ще не закінчені обробленням і перебувають у цехах на виробничих дільницях, є цикловими. Складські (міжцехові) заділи — це готові заготовки, вузли, деталі, що чекають подальшого оброблення на наступних стадіях виробництва або поступово споживаються у процесі складання виробів.

Величину нормативу циклового заділу (Zц) обчислюють за формулою

Zц = Тц Nс.д,                                                         (5.16)

де Тц — тривалість виробничого циклу виготовлення деталей, год; Nс.д — середньодобова кількість деталей, що споживаються під час складання виробу.

Складські заділи складаються з оборотного та страхового заділів. Оборотний заділ утворюється через різну кількість, характеру (партіями, шт.) і періоди надходження й витрачання деталей, складальних одиниць. Розмір складського заділу може коливатися від максимального, що складається з партії поставки плюс страховий заділ, до мінімального, що перебуває на рівні страхового заділу.

Страховий заділ (Zстр) утворюється з метою компенсації різних збоїв у процесі виробництва й забезпечення безперервності складання та випуску виробів. Розмір страхового заділу визначають на основі практичних даних.

Середній розмір складського заділу (Zскл.сер) за рівномірного витрачання деталей і-го виду в підрозділах, що їх використовують у виробництві, розраховують так:

 

де Пі — партія поставки і-х деталей, шт.

Розроблення програм виробництва для цехів і дільниць. В умовах серійного виробництва залежно від його особливостей використовують різні системи оперативно-календарного планування, які характеризуються методикою й технікою планової роботи, вибраною планово-обліковою одиницею, складом календарного планових нормативів, а також переліком, порядком оформлення та руху планової й облікової документації. У плануванні роботи підрозділів підприємства можуть застосовуватися комплектні й подетальні системи:

·   комплектні: машино-комплекти, вузлові, групові комплекти, системи планування за номерами комплектів, система безперервного оперативно-календарного планування;

·   подетальні системи «на склад», система «Р-Г». Систему «на склад» використовують під час планування виробництва уніфікованих і стандартних деталей, за якими терміни запуску-випуску не пов’язані з випуском основних виробів. Система «Р-Г» є розрядною, її застосовують у багатономенклатурному серійному виробництві для планування роботи обробних і заготівельних підрозділів.

У серійному виробництві основним плановим періодом, на який цеху встановлюють виробничу програму, є місяць.

Виробнича програма охоплює: номенклатуру, кількість і терміни запуску-випуску продукції у відповідних планово-облікових одиницях.

Для підрозділів, що випускають продукцію, планово-обліко­вою одиницею є виріб, для цехів, що складають вузли, — складальні одиниці, для обробних і заготівельних підрозділів планово-облікові одиниці вибирають відповідно до чинної системи планування, тобто можуть бути машино-комплекти, групові, вузлові, умовні комплекти тощо.

Розробляють виробничі програми ланцюговим методом, у зворотному напрямку порівняно з перебігом технологічного процесу (від складального до заготівельного підрозділу).

Програми для цехів, що обробляють продукцію, встановлюють на основі потреби підрозділів, що їх випускають; обсяг виробництва заготівельним цехам розраховують за даними виробничої програми підрозділів, що обробляють продукцію. На основі нормативів випе­редження обчислюють і встановлюють у виробничих програмах не тільки терміни випуску, а й строки запуску у виробництво.

Складаючи виробничі програми для цехів, обов’язково проводять об’ємно-календарні розрахунки й зіставляють виробничі можливості кожного цеху з устаткування, площ, кількості робітників із трудомісткістю виробничої програми. Якщо баланс заван­таження та пропускної спроможності не досягається, розробляють організаційно-технічні заходи для забезпечення виконання вироб­ничої програми.

Виробнича програма цеху є основою для розроблення виробничих завдань для дільниць, бригад і робочих місць. Виробничо-диспетчерське бюро цеху виконує розподіл цехової програми за конкретними виконавцями (дільницями тощо) з одночасним проведенням об’ємно-календарних розрахунків відповідності пропускної спроможності дільниць їх завантаженню виробничою програмою.

Завдання для дільниць — це календарні плани запуску-випуску партій деталей, що закріплені за дільницею та входять у відповідні комплекти, кількість яких на плановий період установлено у виробничій програмі цеху.

Внутрішньоцехове планування завершується розробленням змінно-добових завдань. Такі завдання формують на основі кален­дарно-планових графіків і даних про виконання змінно-добових завдань за минулу добу (зміну). Завдання передають відповідним службам цеху, що займаються підготовкою виробництва (служби механіка, енергетика, транспортного обслуговування, інструментальна та матеріальна комори).





© 2009 Читальня On-Line
Підручники розміщені на сайті для ознайомлення. Графічний матеріал, формули та текстова частина опубліковані частково.