Реклама



Замовити роботу

Замовити роботу

Счетчики




Вітаємо вас на сторінках нашого сайту!

Сайт readbook.com.ua - це зібрання книг по темах: бухгалтерський облік, економіка, маркетинг, менеджмент, право, страхування, філософія та фінанси.

Сподіваємось, що ця література буде корисна, як для школярів, так і для студентів.

Усі книги викладені з метою ознайомлення.
Список всіх підручників >>> Планування діяльності підприємства

Тема 10. Витрати виробництва

10.2. Сучасні методи калькулювання продукції



 

Розрахунки витрат на виробництво окремих видів продукції та всієї виготовлюваної продукції називають калькулюванням, або калькуляцією собівартості. У внутрішньофірмовому плануванні використовують ряд методів калькуляції, або розрахунків собівартості. Застосування того чи іншого методу залежить від характеру виробів, особливостей організації та технології їх виробництва.

Залежно від прийнятого методу розподілу витрат у теорії та практиці використовують такі методи:

·   метод загальної калькуляції (нормативний) — на підставі чинних у даний період прогресивних нормативів і норм витрат економічних ресурсів на одиницю продукції та інших ринкових показників;

·   метод позамовної та попроцесної калькуляції;

·   метод величини покриття.

Розглянемо найпоширеніші методи в практиці роботи підприємств.

Метод загальної калькуляції (нормативний) передбачає розподіл як змінних, так і постійних витрат на одиницю продукції. Цей метод залишається основним методом калькулювання продукції в наш час на підприємствах України. Його затверджено Наказом Державного комітету промислової політики України «Методичні рекомендації по формуванню собівартості продукції (робіт, послуг) в промисловості» № 47 від 2 лютого 2001 р.

Планові нормативні калькуляції складають на всі види продук­ції, передбачені в річних планах виробництва й реалізації продукції. Щодо продукції, яку будуть випускати вперше, планову калькуляцію складають за даними конструкторсько-технологіч­ної документації на основі чинних норм.

За широкої номенклатури виготовлюваних товарів планові розрахунки собівартості можуть проводити на так звані деталі-представники однорідних груп виробів або робіт. Розглянемо докладніше нормативний метод розрахунку витрат на виробництво товарів і послуг в умовах ринкових відносин.

У сучасному виробництві планова калькуляція собівартості одиниці продукції містить такі типові статті витрат:

ü    сировина й матеріали;

ü    купівельні напівфабрикати й комплектуючі вироби, роботи та послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій;

ü    паливо й енергія на технологічні цілі;

ü    зворотні відходи (вираховують);

ü    основна заробітна плата;

ü    додаткова заробітна плата;

ü    відрахування на соціальне страхування;

ü    витрати на утримання та експлуатацію устаткування;

ü    загальновиробничі витрати;

ü    втрати від браку;

ü    інші виробничі витрати;

ü    супутня продукція (вираховують).

У наведену вище типову номенклатуру статей калькуляції підприємства можуть вносити зміни з урахуванням особливостей техніки, технології й організації виробництва відповідних галузей та питомої ваги окремих видів витрат у собівартості продукції.

Планова (нормативна) калькуляція — це розрахунок планової собівартості одиниці продукції, який здійснюють за статтями витрат. Планову (нормативну) калькуляцію складають на рік.

Підставою складання планової (нормативної) калькуляції є тех-
нічно обґрунтовані норми витрат матеріалів і трудових ресурсів,
стандарти та технічні умови, установлені для цієї продукції. Ці нор-
ми визначають на підставі чинних (або очікуваних) на початок пла-
нового періоду нормативів з урахування економічної ефективності
розроблених заходів щодо подальшого вдосконалення виробництва.

Складаючи планову (нормативну) калькуляцію, визначають величину прямих і непрямих витрат на виробництво одиниці продукції в плановому періоді. При цьому більшу частину витрат включають у собівартість одиниці продукції у вигляді прямих витрат. Під час калькулювання велике значення приділяють правильному вибору калькуляційної одиниці. Вона має відповідати одиниці вимірювання, прийнятій у стандартах або технічних умовах на відповідний вид продукції та в плані виробництва продукції в натуральному виразі. Перелік основних калькуляційних одиниць наведено в табл. 10.1.

Таблиця 10.1

ПЕРЕЛІК ОСНОВНИХ КАЛЬКУЛЯЦІЙНИХ ОДИНИЦЬ

Об’єкт
калькулювання

Калькуляційна одиниця

Виробниче
призначення

·   група однорідних виробів

·   типовий представник групи

·   об’єкт робіт, послуг

·   виріб

·   вузол

·   деталь

·   умовна одиниця

Вибір

·   представник групи однорідних виробів

·   група однорідних виробів

·   комплект

·   вузол

·   деталь

·   типорозмір

·   артикул

·   марка

Продукт
(напівпродукт)

вагова одиниця в перерахунку:

·   на стандарт продукту

·   на прийнятий умовний стандарт

·   на інші натуральні одиниці

вагова одиниця в натурі:

·   кілограм

·   тонна

·   тисяча кілограмів

·   тисяча тонн

натуральні одиниці:

·   штука

·   метр

·   комплект

·   погонний метр

·   умовна одиниця

·   квадратний метр

·   кубічний метр

·   тисяча метрів

·   тисяча комплектів

·   тисяча погонних метрів

·   тисяча квадратних метрів

·   тисяча кубічних метрів

·   тисяча умовних одиниць

·   літр

·   декалітр

·   рулон

·   пачка

·   артикули

·   умовні одиниці

·   інші

Переділ

·   стадія технологічного процесу

·   фаза технологічного процесу

·   напівпродукт

·   продукт

Витрати на сировину, матеріали, купівельні напівфабрикати, комплектуючі вироби, паливо, які використовують на технологіч­ні цілі, визначають на основі технічно обґрунтованих нормах їх витрат на виробництво одиниці продукції, установлених підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих ринкових цін.

Розглянемо методику розрахунку витрат окремих статей калькуляції прямих витрат, які включають безпосередньо в окремі види продукції.

Витрати за статтею «Прямі матеріальні витрати» включають безпосередньо до собівартості окремих видів продукції та замовлень і визначають так:

 

де tтр — коефіцієнт транспортно-заготівельних витрат (1,05 ÷ 1,1);
 n, p, z — номенклатура основних матеріалів, купівельних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, відходів; ,  — норма витрат основного матеріалу на одиницю продукції та відходів, натуральна одиниця; , ,  — ціна основного матеріалу, купівельних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, відходів, грошова одиниця.

В окремих галузях промисловості ця стаття калькуляції може бути деталізована з урахуванням характеру, структури та організації виробництва.

Зокрема, у машинобудівній, суднобудівній, харчовій, окремих виробництвах хімічної промисловості можливе виділення в окрему комплексну статтю калькуляції напівфабрикатів власного виробництва.

У суднобудівній промисловості в окрему статтю калькуляції виділяють контрагентські поставки й роботи. У цій статті відображають вартість механізмів і виробів, повністю закінчених підприємством-контрагентом та готових до монтажу на суднах. Ці витрати безпосередньо включають до собівартості окремих виробів і замовлень.

До статті «Прямі матеріальні витрати» належать також вартість палива й енергії, що витрачаються відповідно до установлених технологічних процесів для плавильних агрегатів у ливарних цехах, нагрівання металу в ковальсько-пресових цехах, для електропечей, для загартовування струменями високої частоти, сушіння деревини тощо.

Вартість палива й енергії під час роботи інших верстатів та устаткування, які не можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, включають у собівартість до статті «Загальновиробничі витрати».

З витрат на матеріальні ресурси, що включаються до виробничої собівартості продукції, вираховують вартість зворотних відходів.

Відходи — це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв та інших видів матеріальних ресурсів, що утворилися в процесі виробництва продукції, цілком або частково втратили споживчі властивості початкового ресурсу (хімічні та фізичні) і через це використовуються з підвищеними витратами або зовсім не застосовуються за прямим призначенням.

Витрати за статтею «Прямі витрати на оплату праці» (ЗПв) відносять безпосередньо на собівартість окремих виробів. Для робітників, зайнятих на відрядних роботах, її розраховують так:

 

де m — кількість операцій у технологічному процесі;  — годин­на тарифна ставка за розрядом робіт і-ї операції, грн;  — штуч­на норма часу по і-й операції, хв.

Заробітну плату основних виробничих робітників за погодинної оплати праці розподіляють пропорційно трудомісткості окремих виробів.

До цієї статті належать також витрати на виплату основним робітникам додаткової зарплати, нарахованої за працю понад установлену норму, трудові успіхи, особливі умови праці. Вона охоплює доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Відрахування на соціальне страхування здійснюють згідно із законодавством.

У статтю калькуляції «Відрахування на соціальне страхування» включають:

·     відрахування на обов’язкове державне пенсійне страхування робітників, зайнятих виробництвом продукції, яке здійснюють за ставками до фактичної заробітної плати — як основної, так і додаткової, та в порядку, установленому Законом України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» № 400/97-ВР від 26 червня 1997 р.;

·     відрахування на обов’язкове соціальне страхування робітни­ків, зайнятих виробництвом продукції, яке здійснюють за ставками і в порядку, визначеному Законом України «Про збір на обов’язкове соціальне страхування» № 402/97-ВР від 26 червня 1997 р.;

·     відрахування на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття робітників, зайнятих виробництвом продукції, яке здійснюють відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» № 1533-ІІІ від 2 березня 2000 р. Розміри страхових внесків на випадок безробіття установлює щороку Верховна Рада України відповідно до роботодавців у відсотках суми фактичних витрат на оплату праці та застрахованих осіб (найманих робітників) у відсотках суми оплати праці;

·     відрахування на індивідуальне страхування та на інші соціальні заходи робітників, зайнятих виробництвом продукції (медичне страхування, страхування від нещасних випадків). Розміри страхових внесків установлюються законами України щодо кожного окремого виду страхування.

Витрати на утримання й експлуатацію устаткування включають у собівартість окремих видів продукції згідно з плановими кошторисними ставками цих витрат. Номенклатуру статей витрат на утримання й експлуатацію устаткування наведено в табл. 10.2.

Витрати на утримання й експлуатацію устаткування, які неможливо розподілити між окремими видами продукції за прямою ознакою або якщо вони не виділяються в окрему статтю калькуляції, включають у загальновиробничі витрати й поділяють на постійні та змінні, а потім розподіляють між видами продукції в загальному порядку.

Загальновиробничі витрати включають у планову (нормативну) собівартість окремих видів продукції та розподіляються так:

а) виходячи з очікуваного обсягу виробництва на один або кіль­ка років визначають нормальний і фактичний рівні виробничої потужності та суми змінних і постійних загальновиробничих витрат. При цьому змінні й постійні загальновиробничі витрати визначають за фактичними обліковими даними минулих періодів. Якщо таких даних немає або їх важко отримати, то для визначення змінних можна розрахувати питому вагу цих витрат на одиницю продукції. Наприклад, втрати на електроенергію за незмінних тарифів зростатимуть прямо пропорційно збільшенню обсягу виробництва. У цих умовах суми змінних витрат можна визначити множенням обсягу виробництва на суму змінних витрат, розрахованих на одиницю продукції;


Подпись: 246Таблиця 10.2

НОМЕНКЛАТУРА СТАТЕЙ ВИТРАТ
НА УТРИМАННЯ Й ЕКСПЛУАТАЦІЮ УСТАТКУВАННЯ

Стаття витрат

Зміст і характеристика витрат

Витрати на утримання й експлуатацію
виробничого та піднімально-транспортного устаткування, цехового транспорту, інструментів і приладів зі складу основних виробничих засобів (технічний огляд і технічне обслуговування)

Витрати на проведення контрольно-діагностичних, регулювальних, змащувальних операцій та очищувальних робіт тощо з перевірки вимірювальних приборів і реєстраційної апаратури, заміни шлангів, горілок і контактів автогенного й електрозварювального устаткування, шлангів і з’єднань пневматичного інструменту, заміни та зшивання пасів і транспортерних стрічок, заміни клапанів, засувів та інших запасних частин передавального устаткування:

·    вартість мастильних, обтиральних матеріалів, емульсій для охолодження, використаних палива, електроенергії, води, пари, стиснутого повітря та інших видів енергії на приведення в рух верстатів, кранів, насосів, пресів, іншого виробничого та піднімально-транспортного устат­кування;

·    витрати на оплату праці робітників, які обслуговують виробниче і піднімально-транспортне устаткування (налагоджувальники, мастильники, електромонтери, слюсарі та інші робітники);

·    відрахування на соціальні заходи;

·    амортизаційні відрахування;

·    вартість послуг цехів і допоміжних виробництв

Витрати на ремонти, які здійснюють для підтримання об’єкта в робочому стані та отримання початку визначеної суми майбутніх економічних вигід від використання виробничого й піднімально-транспорт­ного устаткування, цехового транспорту, інструментів та приладів зі складу основних виробничих засобів

·    вартість запасних частин, деталей, вузлів та інших матеріалів;

·    витрати на оплату праці робітників (слюсарів, верстатників, ремонтників та інших робітників);

·    відрахування на соціальні заходи;

·    амортизаційні відрахування;

·    вартість послуг ремонтних цехів та інших допоміжних виробництв, а також послуг сторонніх виробничих організацій

Подпись: 247Закінчення табл. 10.2

Суми сплачених орендарем платежів за використання наданих в оперативний лізинг (оренду) основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів

Суми сплачених коштів за використання основних засобів

Витрати на утримання транспортних засобів

Витрати на утримання власних та запозичених зі сторони транспортних засобів (вантажні автомобілі, паровози та інші види нетехнологічного транспорту), які забезпечують переміщення матеріалів, інструментів, деталей, заготовок тощо з центральних складів у цехи й доставку готової продукції на склади зберігання:

·    вартість мастильних і обтиральних матеріалів, пального, запасних частин та інших матеріалів;

·    витрати на оплату праці робітників (слюсарів, слюсарів-ремонтників, водіїв авто- й електрокарів та ін.);

·    відрахування на соціальні заходи;

·    амортизаційні відрахування;

·    вартість транспортних послуг допоміжних цехів і господарств;

·    вартість транспортних послуг, які надані сторонніми організаціями

Інші витрати

Інші витрати, що належать до витрат на утримання й експлуатацію устаткування, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів і включаються до собівартості продукції (робіт, послуг), але це не віднесених до попередньо названих активів


б) обчислюють коефіцієнти (нормативи) розподілу постійних
і змінних загальновиробничих витрат на одиницю бази роз-
поділу (на одну машино-годину, один виріб тощо) діленням
суми постійних і змінних загальновиробничих витрат за норма-
льного рівня потужності на кількість машино-годин, кількість
одиниць продукції або інших величин залежно від вибраної бази
розподілу;

в) визначений коефіцієнт (норматив) на постійні загально-
виробничі витрати множать на фактичну величину вибраної бази розподілу за звітний період, отриману суму вважають розрахунковою нормою постійних фактичних витрат звітного періоду;

г) обчислену норму постійних фактичних витрат звітного періоду зіставляють із сумою постійних фактичних витрат звітного періоду (яку, у свою чергу, знаходять як різницю між загальною сумою фактичних загальновиробничих витрат за звітний період і сумою змінних фактичних витрат цього самого періоду, визначеною прямим шляхом за первинними документами).

Постійні фактичні витрати, які не перевищують розрахункової норми, вважають розподіленими витратами та включають у вироб­ничу собівартість, а залишок — нерозподіленими постійними ви­тратами.

Суми змінних і розподілених постійних загальновиробничих витрат включають у виробничу собівартість і розподіляють між окремими видами продукції пропорційно вибраній базі розподілу за розрахованими коефіцієнтами.

Приклад розрахунку розподілу загальновиробничих витрат наведено в табл. 10.3, 10.4.

Умовний приклад

Підприємством установлено нормальну потужність на 2004 р. в тоннах випуску продукції — 800 т. Заплановані загальновиробничі витрати за нормальною потужністю — 50 000 грн. З них 40 000 грн — постійні; 10 000 грн — змінні.

ФАКТИЧНІ ПОКАЗНИКИ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Місяць

Фактичний
випуск, т

Фактичні загальновиробничі витрати, грн

змінні

постійні

Січень

500

10 000

42 000

Лютий

1000

20 000

45 000

Таблиця 10.3

1. РОЗРАХУНОК РОЗПОДІЛУ
ЗАГАЛЬНОВИРОБНИЧИХ ВИТРАТ ЗА СІЧЕНЬ

№ з/п

Показники

Усього

На одиницю бази
розподілу
(тонн
продукції)

Включення загально-
виробничих витрат до

«Вироб-
ництво продукції», грн

«Собі-
вартість реалізації», грн

1

База розподілу за нор-
мальною потужністю (тонн продукції)

800

X

X

X

2

Загальновиробничі витрати за нормальною потужністю, грн

50 000

 

X

X

 

З них:

 

 

X

X

3

змінні

10 000

12,50

(10 000 : 800)

X

X

4

постійні

40 000

50,00

(40 000 : 800)

X

X

5

База розподілу за фак-
тичною потужністю (тонн продукції)

500

 

X

X

6

Фактичні загальнови­робничі витрати, грн

 

 

X

X

7

За січень 2004 р.

52 000

 

X

X

 

З них:

 

 

X

Х

8

змінні

10 000

X

10 000

Х

9

постійні

42 000

X

Х

X

10

Постійні розподілені

25 000
(50,0
´ 500)

X

25 000

X

11

Постійні нерозподілені

17 000

(42000 –
– 25 000)

X

X

17 000

Таблиця 10.4

2. РОЗРАХУНОК РОЗПОДІЛУ
ЗАГАЛЬНОВИРОБНИЧИХ ВИТРАТ ЗА ЛЮТИЙ

№ з/п

Показники

Усього

На одиницю бази розподілу (тонн продукції)

Включення загально-
виробничих витрат до

«Вироб-
ництво продукції», грн

«Собі-
вартість реалізації», грн

1

База розподілу за нормальною потужністю (тонн про­дукції)

800

X

X

X

2

Загальновиробничі витрати за нормальною потужністю, грн

50 000

 

X

X

 

З них:

 

 

X

X

3

змінні

10 000

12,50

(10 000 : 800)

X

X

4

постійні

40 000

50,00

(40 000 : 800)

X

X

5

База розподілу за фактичною потужністю (тонн про­дукції)

1000

 

X

X

6

Фактичні загальновироб­ничі витрати, грн

 

 

X

X

7

За лютий 2004 р.

65 000

 

X

X

 

З них:

 

 

X

Х

8

змінні

20 000

X

20 000

Х

9

постійні

45 000

X

Х

X

10

Постійні розподілені

45 000*

X

45 000

X

11

Постійні нерозподілені

0

X

X

0

* Щоб знайти суму постійних загальновиробничих витрат, яка має бути розподілена до виробництва продукції, необхідно порівняти загальну суму розподілених постійних загальновиробничих витрат з використанням показника, що вирахуваний у рядку 4 стовпчика 4 (50 грн на тонну), із фактичною величиною постійних загальновиробничих
витрат.

50 × 1000 = 50 000.

У цьому разі сума постійних розподілених загальновиробничих витрат є більшою, ніж сума фактичних загальновиробничих витрат цього періоду:

50 000 > 45 000.

А тому, відповідно до п. 16 ПБО 16 «Витрати», необхідно розподіляти фактичну величину.

Загальна сума розподілених та нерозподілених загальновиробничих витрат не може перевищувати їхню фактичну величину.

Суть розподілу постійних загальновиробничих витрат з викорис-
танням нормальної
потужності полягає в тому, що сума, постійних
загальновиробничих витрат, що розподілені на кожну одиницю ви-
робництва, не зростає внаслідок низького рівня виробництва або
простоювань. Тож собівартість продукції не буде завищеною.

До статті калькуляції «Втрати від браку» належать:

·   вартість матеріалів напівфабрикатів (деталей), зіпсованих під час налагодження устаткування;

·   витрати на усунення браку;

·   витрати, які перевищують установлені норми витрат на гарантійний ремонт;

·   технологічні витрати.

До статті калькуляції «Інші виробничі витрати» включають витрати з перевірки виробів, вузлів, деталей на відповідність вимогам стандартів або технічних умов.

Метод позамовної калькуляції застосовують тоді, коли об’єк­том калькулювання й обліку є окреме індивідуальне замовлення, окремий контракт або партія продукції, яка складається з ідентичних зразків, що проходять однаковий технологічний процес виготовлення. Цей метод калькулювання й обліку використовують в одиничному та дрібносерійному виробництві. До таких виробництв належать: меблеве, суднобудівне, авіабудівне та інші, тобто виробництва, де є можливість визначати витрати за окремим замовленням або окремою партією продукції. У випадках випуску великих виробів із тривалим циклом виготовлення замовлення відкривають не на виріб у цілому, а на окремі технологічні та монтажні вузли й відповідно складають калькуляції. За позамовної калькуляції застосовують основні елементи нормативної калькуляції.

Метод попроцесної калькуляції передбачає групування витрат за виробничими процесами або підрозділами за основними статтями витрат, які охоплюють вартість матеріальних і трудових ресурсів та загальновиробничих витрат. Попроцесну калькуляцію застосовують у таких галузях: хімічній, паперовій, виробництво будматеріалів, скла, текстильних виробів тощо. За застосування цього методу здійснюють калькулювання за статтями витрат в розрізі видів або груп продукції за процесами.

Перелік стадій виробництва, процесів, фаз, за якими здійснюють калькулювання собівартості продукції, порядок визначення калькуляційних груп продукції встановлює підприємство.

Економічні умови, які склалися під час переходу до ринку, і вільна конкуренція є причиною того, що вартість товарів і послуг визначається не індивідуальними витратами товаровиробників,
а ринковою кон’юнктурою, в основу якої покладено зміну попиту та пропозиції. Це потребує використання інших методів планування, які дають можливість швидко враховувати зміну попиту й пропозиції, ціни і т. ін.

У цих умовах, на думку економістів західних держав, у практиці калькулювання собівартості продукції перевагу варто віддати методу величини покриття. Суть його полягає в тому, що калькуляції, за окремими видами продукції, складають тільки за змінними витратами. Постійні витрати вважають витратами поточного періоду, їх не відносять на собівартість, не розподіляють між виробами (об’єктами калькулювання), а прямо відносять на результати господарської діяльності. Визначення собівартості готової продукції здійснюють тільки за змінними витратами.

За цього методу калькулювання формується новий показник результатів діяльності — маржа за змінною собівартістю, яка визначається як різниця між вартістю реалізованої продукції та змінними витратами (маржинальний прибуток і є величиною покриття, він складається з постійних витрат і прибутку).

Коли постійні витрати менші, ніж маржинальний прибуток, то вироби будуть прибутковими, в іншому разі — збитковими.

Недоліком калькулювання методом величини покриття є те, що розрахувати прибуток чи стан «беззбитковості» за виробами можна за умов, коли випускається один виріб. За більшої кількості найменувань виробів прибуток за кожним виробом з використанням цього методу визначити не можна. Так, наприклад, якщо в поточному періоді змінюються обсяги та ціни окремих виробів, то це зумовить перерахунок калькуляцій за всією номенклатурою.

У цьому разі метод загальної калькуляції має певні переваги, де постійні витрати розподіляють між виробами тим чи іншим непрямим методом.

Економічний зміст і суть калькулювання методом величини покриття докладніше розглянуто в [6, розд. 9].

З метою визначення ціни на продукцію складають фактичну калькуляцію. Форму фактичної калькуляції наведено в табл. 10.5.

Таблиця 10.5

ФАКТИЧНА (ЗВІТНА) КАЛЬКУЛЯЦІЯ

Назва продукції _________________________________________________

Калькуляційна одиниця __________________________________________

Шифр рядків

Найменування статей
калькуляції

Одиниця вимірювання

На випуск

На одиницю

Кількість

Ціна, грн

Сума, грн

Кількість

Сума, грн

01

Сировина й матеріали

 

 

 

 

 

 

02

Купівельні напівфабрикати та ком­плектуючі вироби, роботи, послуги виробничого характеру від сторон­ніх підприємств

 

 

 

 

 

 

03

Паливо й енергія на технологічні цілі

 

 

 

 

 

 

04

Зворотні відходи (вираховуються)

 

 

 

 

 

 

05

Основна заробітна плата

 

 

 

 

 

 

06

Додаткова заробітна плата

 

 

 

 

 

 

07

Відрахування на соціальні заходи

 

 

 

 

 

 

08

Витрати на утримання й експлуатацію устаткування

 

 

 

 

 

 

09

Загальновиробничі витрати

 

 

 

 

 

 

10

Витрати від браку

 

 

 

 

 

 

11

Інші виробничі витрати

 

 

 

 

 

 

12

Виробнича собівартість. Сума ряд­ків ((01 + 02 + 03) – 04) + (05 ÷ 11)

 

 

 

 

 

 

13

Адміністративні витрати

 

 

 

 

 

 

14

Витрати на збут

 

 

 

 

 

 

15

Прибуток

 

 

 

 

 

 

16

ПДВ

 

 

 

 

 

 

17

Ціна продажу. Сума рядків (12 +
+ 13 + 14 + 15 + 16)

 

 

 

 

 

 





© 2009 Читальня On-Line
Підручники розміщені на сайті для ознайомлення. Графічний матеріал, формули та текстова частина опубліковані частково.