Реклама



Замовити роботу

Замовити роботу

Счетчики




Вітаємо вас на сторінках нашого сайту!

Сайт readbook.com.ua - це зібрання книг по темах: бухгалтерський облік, економіка, маркетинг, менеджмент, право, страхування, філософія та фінанси.

Сподіваємось, що ця література буде корисна, як для школярів, так і для студентів.

Усі книги викладені з метою ознайомлення.
Список всіх підручників >>> Соціальна психологія в рекламі - Бутенко Н. Ю.

Тема 6. РЕКЛАМА ЯК СПОСІБ ПСИХОЛОГІЧНОГО ВПЛИВУ

6.6. Види психологічних впливів у рекламних повідомленнях



6.3.1. Гіпноз



Сьогодні багато говорять про застосування різних форм гіпнозу в політичній і комерційній рекламі. Способи введення людини у гіпнотичний стан, очевидно, були відомі ще давнім людям, починаючи з неандертальців, і методи гіпнотичного впливу передавалися з покоління в покоління магами, чаклунами, шаманами та ін. При цьому гіпноз використовувався як у благородних цілях, наприклад, для лікування людей чи знеболювання, так і з метою управління ними, маніпулювання, як зараз часто говорять, «зомбування».
У психології, психофізіології, психотерапії традиційний, чи класичний, гіпноз розглядається з наукових позицій як особлива форма сну, який викликається штучно і передбачає три стадії, які характеризують його глибину (сонливість, каталепсію і сомнабулізм), а також можливість постгіпнотичних компульсивних вчинків та амнезію. У наш час у зв’язку зі значним поширенням і популярністю нейролінгвістичного програмування (NLP) і трансперсональної психології поняття гіпнозу трактується дуже широко.
Відомі американські психотерапевти С. Хеллер і Т. Л. Стіл розглядають гіпноз як «засіб зв’язку». «У наше визначення гіпнозу, — пишуть автори, — включається будь-яка форма зв’язку, в якій людина, будь то гіпнотизер, дружина, чоловік, вчитель чи хтось інший, використовує слова, інтонації, висловлювання чи жести, які викликають і /або будять в іншій людині внутрішній досвід, і цей досвід стає для неї реальним, як свій власний» [77, с. 24—25]. При цьому, на думку С. Хеллера і Т. Л. Стіла, гіпноз завжди пов’язаний з минулим досвідом конкретної людини, отже, він впливає на людей вибірково і дуже індивідуально.
Автори вважають, що класичний гіпноз і гіпноз у сучасному широкому сенсі є лише різними формами процесу соціального впливу одних людей на інших. З погляду С. Хеллера і Т. Л. Стіла, гіпноз — це скоріше форма навчання. Ідеї, вірування, фантазії та інше можуть бути «викликані», якщо вони сприйняті і повторені кілька разів. У цьому разі вони можуть стати умовно-рефлекторною частиною поведінки людини. До того ж у певних обставинах умовна реакція може встановитися з однієї спроби, без повторень і «практики».
Багато дослідників, наприклад, А. Адлер, вважали, що гіпноз визначається не якимись психологічними уміннями гіпнотизера впливати на реципієнта, а особливими властивостями останнього, його сугестивністю, тобто здатністю впасти в гіпнотичний стан. У цьому разі гіпноз поширюється далеко не на всіх людей, а величезна більшість з них класичному гіпнозу не піддається. Ступінь готовності підкоритися гіпнозу варіює, а отже, і вплив гіпнотизера також індивідуальний. Готовність бути загіпнотизованим ніколи не залежить від волі гіпнотизера. Її визначає лише установка, яка створюється у реципієнта.
Слід зазначити, що, на думку багатьох сучасних дослідників, застосування різних форм гіпнозу в рекламі теоретично можливе, однак ефективність гіпнотичних впливів залежить від величезної кількості чинників, які важко контролювати і управління якими дуже часто перевищує матеріальні витрати на звичайну рекламу, що дає, по суті, такий самий ефект. Усе залежить від того, що саме має намір рекламувати той чи інший рекламодавець і які засоби він для цього застосовує. Найбільш придатним засобом у даному разі є телебачення, а також стадіони, заповнені людьми з «установкою на чудо».
Викликає інтерес так званий еріксоновський гіпноз у рекламі. Суть його полягає у тому, що в ньому практично не віддають прямих наказів, просто щось коментують, про щось запитують, міркують з партнером зі спілкування. Разом з тим мовленнєві стратегії, що застосовуються, дають змогу отримати результат (наказ виконується) і не отримати свідомого опору наказу. Основні техніки еріксоновського гіпнозу такі: трюїзм; ілюзія вибору; припущення; команда, прихована у запитанні; використання протилежностей; повний вибір та ін.
У рекламній практиці перелічені техніки використовуються таким чином.
Трюїзм (англ. truism — загальновідома, банальна істина). Він же може бути надузагальненим висловленням. Як психотехніка він являє собою гіпонотичну заміну команди.
Наприклад, команда: купуйте! Трюїзм: усі люблять купувати; людям подобається купувати; люди можуть купувати.
Існують дуже багато рекламних трюїзмів: «Добрі господарки люблять «Лоск»; «Усі люблять «Чупа-Чупс» і тощо.
Ілюзія вибору. У рамках цієї стратегії клієнту пропонують вибирати поміж тим, що потрібно продавцю, і тим, що продавцю потрібно.
Наприклад, команда: купуйте! Ілюзія вибору: «Ви можете купити продукт у зеленій чи у синій упаковці».
Припущення (пресуппозиція). У цій психотехніці потрібна команда подається як попередня дія чи умова для виконання будь-якої іншої дії, менш важливої, ніж потрібна команда, і тому такої, що легко піддається свідомому контролю. При цьому сама команда цензури свідомості уникає.
Наприклад, команда: купуйте! Припущення (пресуппозиція): «Перш ніж ви купите товар, зверніть увагу на низьку ціну».
Команда, прихована у запитанні. Ця стратегія дуже широко застосовується в повсякденному житті. Звичайно замість того, щоб прямо попросити зробити щось конкретне, люди запитують іншого, чи здатний він виконати це прохання. При цьому останній звичайно виконує команду, замість того, щоб дати конкретну відповідь на поставлене запитання.
Наприклад, команда: купуйте! Команда, прихована у запитанні: «Можна вас попросити взяти участь у лотереї?»; «Чи пам’ятаєте ви щось більш смачне?»
Використання протилежностей — це використання обороту «чим… — тим…». У цій техніці утилізують опір клієнта навіюванню, штучно прив’язуючи гіпнотичну команду до поведінки клієнта, яка спостерігається. Тут важливо стежити за суворим дотриманням певної послідовності висловлювань і граматичного часу для них.
Наприклад, команда: купуйте! Використання протилежностей: «Чим довше ви читаєте рекламу, тим зрозуміліше для вас, що треба купити».
Повний вибір, тобто надання всіх виборів. Якщо в стратегії ілюзії вибору рекламіст штучно обмежує кількість виборів для споживача реклами, то в стратегії повного вибору в рекламному повідомленні перелічують усі можливі варіанти поведінки покупця, але з тією особливістю, що бажаний і небажаний вибір для рекламіста подається як бажаний і небажаний для покупця.
Наприклад, команда: купуйте! Повний вибір: «Ви можете з легкістю відмовитися від солодощів, або ви, звичайно, можете продовжувати жерти, як свиня». Вважається, що стратегія повного вибору добре працює у разі використання невербальних засобів комунікації.



6.3.2. Навіювання



Основний психологічний метод впливу, посилання на який найчастіше можна зустріти в літературі з психології рекламної діяльності — це навіювання (suggestio). На думку деяких авторів, під навіюванням (чи сугестією) варто розуміти прямий і неаргументований вплив однієї людини (сугестора) на іншу (сугерента) чи на групу. Під час навіювання здійснюється процес впливу, що ґрунтується на некритичному сприйнятті інформації.
У повсякденному житті кожної людини такі явища відбуваються майже щодня, і цей феномен став активно використовуватися в рекламній практиці.
Навіювання здійснюється з метою створення певних станів чи спонукань до певних дій. Суть навіювання полягає у впливі на почуття людини, а через них — на її волю й розум. Сила впливу багато в чому залежить від наочності, доступності і логічності інформації, а також від авторитету сугестора. Ефект особливо сильний тоді, коли те, що навіюється, в цілому відповідає потребам та інтересам того, на кого чиниться цей вплив.
Російські фахівці в галузі реклами і маркетингу Ф. Г. Панкратов, Серьогіна, В. Г. Шахурін вважають, що навіювання передбачає здатність людей приймати інформацію, засновану не на доказах, а на престижі джерел. Автори стверджують, що варто розрізняти первинну (психомоторну) сугестивність, суть якої полягає у готовності погоджуватися з інформацією на основі некритичності сприйняття, і престижну сугестивність — зміна думки під впливом інформації, отриманої з високоавторитетного джерела.
Український психіатр А. П. Слободяник зазначає, що навіювання (сугестія) може здійснюватися за допомогою різних прийомів. Наприклад, навіювання певною дією або іншим немовленнєвим способом, називають реальним навіюванням. Якщо ж особа, яка здійснює навіювання, використовує мовлення, то говорять про словесне, вербальне навіювання. Розрізняють також пряме і непряме навіювання. У разі прямого навіювання відбувається безпосередній вплив мовлення на людину, як правило, у формі наказу. У разі непрямого (чи опосередкованого), прихованого (крізьпредметного, за В. М. Бехтерєвим) навіювання створюють певні умови, наприклад, зв’язок із прийомом індиферентних ліків (ефект плацебо). Вважається, що в цьому разі у корі головного мозку утворяться два осередки збудження: один — від слова, інший — від реального подразника.
Навіювання має, як правило, вербальний характер. Однак І. К. Платонов і К. К. Платонов неодноразово описували випадки навіювання без будь-якого вербального впливу, наприклад, коли голос сугестора відтворювався сугеренту за допомогою магнітофона. Це доводить теоретичну можливість рекламного навіювання за допомогою засобів масової інформації (наприклад телебачення і радіо). Однак ця можливість має бути ретельно вивчена в умовах численних лабораторних експериментів.
Різні люди мають різний ступінь сугестивності, різну сприйнятливість навіювання, суб’єктивну готовність випробувати навіювальний вплив і підкоритися йому.
Психологи стверджують, що сугестивність залежить від низки особистісних чинників, до яких належать:
невпевненість у собі;
низька самооцінка;
вразливість;
слабість логічного аналізу.
Серед ситуаційних чинників сугестивності основними є такі:
деякі психічні стани: стрес, захворювання, стомлення;
низький рівень поінформованості, компетентності;
високий ступінь значущості;
невизначеність.
Сила рекламного впливу залежить від такого чинника, як повторюваність інформації. Для досягнення ефекту навіювання недостатньо повідомити інформацію тільки один раз. Варто прагнути, щоб повідомлення, яке навіюється, повторювалося кілька разів, причому щораз у нього вносилося щось нове, змінювалися способи і форми подання змісту.
У рекламній практиці використовуються такі основні прийоми сугестії:
конкретність та образність ключових слів;
конкретність та образність якостей;
уникнення негативних часток «не» та «ні»;
мовленнєва динаміка;
вплив звукосполучень та ін.
Розглядаючи значення механізму навіювання, вчені звертають увагу на той факт, що безупинне, тривале й одноманітне повторення рекламних сюжетів швидше за все не спроможне автоматично викликати стійку споживацьку поведінку, воно має якимось чином сполучатися із внутрішніми станами споживача, на який цей вплив спрямовано, зокрема з його потребами. Вони вважають, що роль «класичної» сугестії не є провідною у збільшенні кількості продажів тих чи інших товарів після великих рекламних кампаній. Таке збільшення визначається більш складними психологічними механізмами.



6.3.3. Наслідування



Багато рекламістів звертають увагу на те, що в рекламі метод створення умов для наслідування найбільш ефективно спрацьовує тоді, коли рекламується те, що для людини престижно, що купується нею з метою бути схожим на відому, популярну, авторитетну особистість. На думку Г. М. Андрєєвої, наслідування — це не просте прийняття зовнішніх рис поведінки іншої людини, а відтворення індивідом рис та зразків поведінки, яка кимось спеціально демонструється.
Розвиток мотивації дітей походить від наслідування свідомої постановки мети. Таким чином, є підстава вважати, що сильніше механізм «сліпого» наслідування впливатиме на дітей раннього віку і підлітків, ніж на дорослих людей.
У дітей наслідування відіграє важливу роль в оволодінні мовою. Свої перші слова дитина вивчає завдяки слуху і наслідуванню. Так формується велика частина словникового запасу дитини, тому що вона не може сама придумувати слова і відкривати їхній зміст собі самій.
Наслідування відіграє значну роль у сфері рекламного впливу на споживачів і істотно відрізняється за своєю природою. Зокрема, наслідування рекламі підлітками і дорослими людьми відбувається на основі різних психологічних закономірностей. У дорослих наслідування рекламному персонажеві частіше визначається збігом побаченого з тим, що зумовлено їх ціннісними орієнтаціями, а також мотивацією і потребами, бажанням бути схожим на процвітаючу авторитетну людину. Проте якби поведінка дорослих людей під час сприйняття реклами ґрунтувалася тільки на наслідуванні, це повинно було б призвести до суперечностей з особистісною сформованою мотивацією і неодмінно зруйнувало б систему індивідуального цілепокладання.



6.3.4. Зараження



Метод зараження багато психологів визначають як несвідому, мимовільну схильність індивіда до певних психічних станів. Вона виявляється не через усвідомлене прийняття якоїсь інформації чи зразків поведінки, а через передачу певного емоційного стану. Тут індивід не відчуває навмисного тиску, а несвідомо засвоює зразки поведінки інших людей, підкоряючись ним.
Механізм зараження найчастіше виявляється в умовах випадкових, незапланованих покупок і черг. Тут реклама поширюється і діє миттєво. Однак роль зараження в рекламній діяльності вивчена недостатньо, його часто ототожнюють з наслідуванням.
М. Г. Лебон, аналізуючи такий психічний механізм соціального впливу як зараження, зазначав, що психічне зараження чи, як він називав його, «психічна зараза», найбільш характерне для юрби і сприяє утворенню в неї спеціальних властивостей. «Зараза являє собою таке явище, — пише Г. Лебон, — яке легко вказати, але не пояснити; його треба зарахувати до розряду гіпнотичних явищ... У юрбі всяке почуття, усяка дія заразлива, і до того такою мірою, що індивід дуже легко приносить у жертву свої особисті інтереси інтересам колективним. Подібна поведінка, однак, суперечить людській природі, і тому людина здатна на неї лише тоді, коли вона є часткою юрби» [30, с. 15].
На практиці феномен психічного зараження як метод рекламного впливу виявляється під час проведення масових заходів, особливо серед молоді, яка збирається в дискотеках «для відпочинку», де як особливе стимулювальне емоційне тло використовується специфічна музика і світлові ефекти (стробоскопи тощо). Такий вплив разом з великими фізичними навантаженнями забезпечує збільшення кількості споживання тонізуючої рідини: пива, слабоалкогольних напоїв та ін. Молода людина в цьому разі часто купує тому, що відчуває спрагу, яку також відчуває оточення. На дискотеках продаються сувеніри, одяг, платівки та інші атрибути «учасника тусовки», який належить до певної категорії шанувальників того чи іншого музичного напряму. Та й саме «спілкування» у колі своїх однодумців являє собою деякий спільно пережитий емоційний стан, який рекламується як «дискотечне шоу» і за який організатори одержують чималі гроші. Іноді для посилення ефекту «психічного зараження» на дискотеках кримінальним шляхом поширюються наркотичні речовини, наприклад популярний наркотик «екстазі», що не тільки активізує фізичні можливості танцюючої людини та підвищує потребу у рідині, а й підсилює ефект психічного зараження, викликає бажання молодих людей робити те, що роблять усі, і тим самим подобатися один одному.
Ці властивості за термінологією Б. Ф. Ломова цілком можна було розглядати як «системні».



6.3.5. Переконання



Переконання як метод рекламного впливу полягає у тому, щоб за допомогою аргументації довести споживачу переваги даного товару і необхідність його придбання. Процес переконання споживача передбачає критичне осмислення отриманої рекламної інформації, її співвіднесення з попереднім власним життєвим досвідом. Особливість процесу переконання полягає у тому, що він спрямований на раціональну сферу свідомості потенційного покупця, тобто реклама звертається до його розуму.
Переконати покупця в необхідності придбання того чи іншого товару можна лише у тому разі, коли в покупця є певна потреба в ньому, коли товар викликає в нього інтерес. Якщо ж йому пропонують те, що його абсолютно не цікавить, процес переконання неможливий.
Під час складання рекламного звертання також необхідно передбачати, які контраргументи може висунути покупець, і заздалегідь їх спростувати. Для цього рекламіст повинен знати про упередження покупця.
У процесі переконання використовуються три групи аргументів. До першої групи входять аргументи, що ґрунтуються на безперечних істинах і на особистому досвіді тих, кого переконують. Наприклад: «Ви хочете бути здоровим? Наш медичний центр...». Хто ж не хоче бути здоровим? Чи: «Ожеледь — небезпечний супутник автомобіліста. Шини нашої фірми збережуть ваше життя і життя ваших близьких...»
Друга група дає позитивну аргументацію на користь товару. Третя — негативну інформацію, що попереджає покупця про труднощі, а то й про небезпеку, якщо він не придбає товар. Однак треба мати на увазі, що негативна аргументація використовується лише у виняткових випадках, тому що взагалі негативна апеляція в рекламі порушує її основний принцип — «приємні враження про приємні речі».
У процесі рекламного переконання фахівці вирізняють два види аргументації: логічний і психологічний.
Логічний спосіб дає можливість звернутися до раціональної сфери нашої свідомості. Латинською мовою «ad rem», що перекладається як «до суті», «до справи». Використовуючи цей спосіб, рекламіст указує на яку-небудь проблему, знайому споживачу. І відразу пропонує вирішення проблеми. Схема проста, але дуже діяльна: «У вас є проблема? Вона вирішується дуже просто... Купуйте...»
Психологічний спосіб аргументації — латинською мовою «ad hominem» — «до людини» — апелює до думок, почуттів та інтересів тих, кого прагне переконати реклама. Тут реклама вже звертається до емоційної сфери нашої свідомості. Вона більш «олюднена». Вона намагається переконати споживача в тому, що її пропозиція задовольнить його власні дуже індивідуалізовані інтереси.
Нарешті, є ще один діяльний спосіб психологічної аргументації у рекламі — «ad populum» (у перекладі з латині — «до народу»). У рекламній практиці ця аргументація з’являється в такому вигляді: усі користуються цим товаром, а ви? Тут чудово спрацьовує механізм конформізму. Споживач покладається не на своє судження про товар, а на судження маси людей. «Бути як усі!» — от гасло конформіста. Він виправданий довірою до досвіду великої маси людей.
Рекламна практика показує, що апеляції психологічного, а не раціонального типу мають великий успіх. З цього, звичайно, не випливає, що можна ігнорувати логічний спосіб наведення аргументів на користь товару. Найбільший ефект у рекламному звертанні досягається сполученням як логічних, так і психологічних аргументів.
Метод переконання використовується в сучасній рекламі дуже широко. Переконання часто засноване на збільшенні обсягу інформації про рекламований товар, на перебільшеннях, на порівнянні переваг рекламованого об’єкта (товару) з недоліками інших (конкуруючих), на заздалегідь заготовлених запитаннях і відповідях, на демонстрації унікальної торгової пропозиції чи об’єкта (товару) у дії тощо.
Такі методи психологічного впливу, як навіювання і переконання, — це реальна багаторічна практика, що давно вже довела свою ефективність.
Одним з найсильніших переконливих прийомів є демонстрація в рекламі так званої унікальної торговельної пропозиції (УТП). Теорію УТП було розроблено на початку 1940-х рр. і докладно розглянуту в праці Р. Рівза «Реальність у рекламі».



6.3.6. Стереотип



Серед методів психологічного впливу на людину багато авторів називають ті, котрі ґрунтуються на використанні стереотипів. Зокрема, американський професор Р. Чалдіні пише: «Ми піддаємося впливу стереотипів з раннього дитинства, і вони протягом усього життя так невідступно переслідують нас, що ми рідко осягаємо їхню владу. Однак кожен такий принцип може бути виявлений і використаний як знаряддя автоматичного впливу» [81, с. 25].
Поняття стереотипу було введено в соціальні науки У. Ліппманом. Він визначає стереотип як спрощене, заздалегідь прийняте уявлення, що не випливає з власного досвіду. Ці спрощення суттєво впливають на сприйняття і розуміння явищ навколишньої дійсності.
Одним з вітчизняних дослідників і технологів реклами та PR, що розробили систему психологічних впливів, засновану на використанні стереотипів, є Л. У. Вікентьєв. Він вважає, що за допомогою такої системи можна керувати процесом формування іміджу (образу, репутації, фірмового стилю тощо). Психологічним підґрунтям його концепції є теорія росіянина психофізіолога А. А. Ухтомського про домінанту. Л. І. Вікентьєв вважає, що прийняття рішень, інтуїція, творче осяяння, з одного боку, і шаблонність мислення, неприйняття нового — з другого, реалізуються на підставах єдиного психофізіологічного механізму: принципу домінанти. Сприйняття людиною (у тому числі реклами та PR-акцій) залежить не стільки від впливу на неї, скільки від наявної в людини домінанти і (чи) стереотипів. «Тому проектувати комунікації від свого «хочу», ігноруючи домінанти і стереотипи клієнтів, — означає програти рекламу ще на старті», — зазначає Л. І. Вікентьєв [10, с. 29]. Він пропонує деякі «способи корекції небажаних домінант», говорить про «природний дозвіл домінанти», так звану «заборону», про «зміни непотрібних дій в автоматизм», про «гальмування колишньої домінанти новою» тоді.
Автор розглядає велику кількість прикладів, що ґрунтуються на так званих «позитивних» і «негативних» стереотипах клієнтів. Він говорить також про деякі «вічні стереотипи», які трактує за аналогією з поняттям «архетипів» знаменитого психоаналітика К. Г. Юнга. До таких «вічних стереотипів» належать: «життя і смерть», «панування і підпорядкування», «геній і посередність», «молодість і старість», «багатство і бідність», «свобода і несвобода», «бажання і можливості» та ін.
Обґрунтовуючи свій підхід, Л. І. Вікентьєв дає ілюстрації у вигляді таких тез: 1) чоловік живе не за законами розуму і логіки; 2) у кожної людини є стереотипи; 3) негативні стереотипи — це думки, спогади, упередження «проти» рекламованого об’єкта, а більш рідкі позитивні стереотипи — «за»; 4) мозок людини влаштований так, що в клієнта негативний стереотип майже завжди переважає над позитивним; 5) кількість типових негативних стереотипів дуже обмежено; 6) стереотипи істотно впливають на сприйняття людиною повідомлень, тобто людина бачить, чує і відчуває те, що хоче; 7) стереотипи часто роблять поведінку людини ірраціональною, нелогічною для зовнішнього спостерігача, який має інші стереотипи; 8) варто враховувати у рекламній практиці забобони, упередження, страхи, переваги, тобто те, що можна позначати терміном «стереотип» і у разі необхідності коригувати його.
Роль стереотипів у рекламі велика. Уміння їх використовувати на практиці є важливою умовою ефективної роботи рекламіста і фахівця з PR. Однак для психології реклами як області наукового знання не менш важливо визначити значення стереотипу в системі психологічних понять, що описують мислення і поведінку людини, наприклад, визначити, як воно співвідноситься з потребами і мотивами. В іншому випадку може виникнути уявлення про те, що керуючи стереотипами і впливаючи з їхньою допомогою на споживача, рекламіст може продати все що завгодно, незалежно від якості товару та об’єктивної потреби в ньому.



6.3.7. Імідж



Багато авторів називають імідж у рекламі засобом психологічного впливу і навіть маніпулювання свідомістю людини. Так, Н. Голядкін пише: «Коли ринок переповнений сотнями й тисячами однорідних, функціонально більш-менш однакових товарів конкуруючих фірм, завдання реклами полягає в тому, щоб виділити їх з інших, надавши певного образу — іміджу. Імідж будується на емоційному сприйнятті, цей образ досить простий, щоб запам’ятатися, але нестандартний, і незавершений, перебуває між реальністю і очікуваннями, що залишає місце для домислювання. Цей образ у певних рисах відповідає рекламованому об’єкту — інакше в нього не повірять, і він утратить будь-яку цінність, — у той же час це образ ідеалізований, оскільки часто приписує товарам функції, що виходять за межі безпосереднього призначення («кадиллак» — для процвітаючих людей, «тойота» — для всіх і кожного)» [11, с. 27].
Професор О. А. Феофанов також вважав, що імідж для реклами — це основний засіб «психологічної обробки споживачів, маніпулювання їхньою свідомістю». «Оперуючи «іміджами», — зазначає автор, — сучасна... реклама справді «робить чудеса». Немов за помахом чарівної палички, вона перетворює маловідомий товар у символ престижу, а в передвиборній кампанії може представити нащадка «баронів-грабіжників», який успішно продовжує справу батька, зворушливим другом бідняків, перетворити компанію «Дюпон», що виготавляє напалм, у компанію, що робить «за допомогою хімії кращі речі для кращого життя». Як тішиться своєю майстерністю фокусник, реклама створює ілюзію перетворення одних речей в інші. На будь-яку річ, будь-яку особистість, будь-яке явище вона може надягти будь-яку маску, зроблену на замовлення бізнесу» [72, с. 41].
Як один із найпопулярніших методів надання товару додаткових психологічних цінностей автор називає свідчення (лат. Testimonial), що являє собою рекламу, яка йде від знаменитостей чи просто популярних людей. Цей рекламний метод «збагачує» соціальну значущість іміджу товару і використовує при цьому психологічний прийом прямої поради, що відіграє провідну роль у процесі навіювання.
Деякі дослідники реклами застосовують на практиці систему принципів, яка одержала назву «іконіки». У рамках цієї системи виділено кілька принципів створення іміджу: 1) мотиваційний аналіз (глибинна психологія споживання); 2) психоавтоматика (динаміка стереотипів підсвідомості); 3) хромологія (наука про психоемоційний вплив різних кольорів); 4) прийоми «силового відеомонтажу» і пошуку сублімального звукоряду; 5) геометрологія (психологія неусвідомлюваних реакцій на форму); 6) міфопроектування (структура і динаміка архетипів колективного несвідомого).
Російський фахівець у галузі ЗМІ Г. С. Мірошник вважає, що імідж створює задану соціально-психологічну установку, яка визначає поведінку людини стосовно об’єкта. На його думку, люди сприймають об’єкт як результат власного бачення, а не як щось нав’язане ззовні. Ці властивості іміджу дають можливість пропаганді, «масовій культурі», рекламі використовувати його як інструмент маніпулювання свідомістю. Сила іміджу виявляється в усіх сферах буття: у сімейному укладі, моді, сприйнятті творів мистецтва, поглядах на внутрішню політику, зовнішньому стилі життя, визначенні духовних цінностей, всьому людському вигляді.
Незважаючи на те що багато авторів включають у поняття іміджу численні психофізіологічні характеристики (відчуття кольору, звуку, сприйняття форми тощо), все-таки основою його впливу є соціально-психологічні змінні, зокрема поняття престижності. Будь-які інші характеристики варто розглядати лише як важливі умови, що визначають ефективність формування іміджу та його стійкість, як інструменти.
Поняття іміджу часто пов’язують з поняттям престижу. Обговорюючи питання розроблення ефективних методів управління виробничими групами, А. Л. Журавльов і Є. В. Таранів виявляють значні позитивні зміни у поведінці працівників під час виконання ролі і пов’язаних з нею очікувань як чинників, що регулюють діяльність і поведінку людини, яка виконує певну роль.
Зокрема автори пишуть, що в практиці управління змінюється імідж професії, отже, у людини формується престиж раніше непрестижних професій. Так, адміністрація підприємств часто стикається з труднощами підбору людей на місце прибиральниці, оскільки молодь відмовляється влаштовуватися на подібну роботу через низький престиж останньої. Хоча реально між змістом праці і назвою професії, її престижем, часто виявляється невідповідність. На сучасному підприємстві зміст праці прибиральниці принципово змінюється, тому що в її функції входить уже не стільки прибирання, скільки необхідність стежити за чистотою в приміщенні, уміти вирощувати квіти, підбирати фіранки тощо. Це вже не просто посада некваліфікованого працівника, а складна професія з вимогами, що виходять за рамки старих уявлень про працю прибиральниці. Якщо назву професії змінюють на «майстер з виробничій естетики», то це сприяє зміні соціальної значущості і престижу професії, що веде до підвищення задоволеності працівників змістом своєї праці.
Деякі автори вважають, що поняття іміджу варто розглядати системно, у поєднанні з іншими аналогічними механізмами впливу, зокрема: стереотипами, міфами тощо. Імідж має успіх, якщо не суперечить сформованій системі цінностей, безпосереднім інтересам людей і стійких уявлень — стереотипам. Якщо імідж пластичний, завжди в русі, заохочує уяву, то стереотип не вимагає домислювання. Це стійке уявлення, низведене до найелементарніших рис, є спрощеною інтерпретацією ідей і людей. Таким чином, імідж і стереотипи — різні ракурси інтерпретації дійсності у свідомості людини, що доповнюють один одного.



6.3.8. Механізм «ореола»



Рекламістами давно було помічено, що якщо рекламований товар (послуга) сам по собі не залучає уваги споживачів, то корисними, а іноді й просто необхідними виявляються спеціальні прийоми (предмети, образи та ін.), що мають так званий сильний атрактивний вплив. Завдяки своїм очевидним чи, навпаки, незвичайним особливостям вони привертають увагу до рекламованого товару. Це явище в деяких випадках почали називати ефектом чи механізмом «ореола». На практиці застосування такого механізму може давати відчутний психологічний результат або ж — у разі його неправильного використання — породжувати безліч проблем, що погіршують ефективність рекламного впливу. Саме тому він вимагає особливого аналізу і ретельного дослідження психологами реклами.
У супермаркетах і взагалі на місцях продажу з цією метою часто використовують так звані айстоппери, тобто об’єкти, інсталяції, установки, моделі та ін., що впадають в око (зупиняють погляд). Наприклад, це може бути щось, що крутиться чи рухається: платформа, механічна лялька, фотопортрет напівоголеної жінки, людина незвичайного вигляду чи в незвичайному одязі, збільшена до розміру слона, з миготливими лампочками точна копія цифрової відеокамери тощо. Так, наприклад, у Парижі у вітринах деяких магазинів одяг «рекламують» манекени, відображаючи у повний зріст відомих людей: Мерлін Монро, Арнольда Шварценеггера, Фернанделя та ін. Це дуже привертає відвідувачів. А в центрі вітрини одного взуттєвого магазину було вміщено платформу, що крутиться, на яку хазяїн крамниці щоранку, як з’ясувалося, в абсолютно випадковому порядку встановлював пари взуття, які до цього просто стояли на полиці. Обертаючись перед очима глядачів, вони виділялися і привертали увагу настільки, що до кінця дня їх звичайно купували.
Ефект «ореола» може виникати, наприклад, у результаті використання деякого гумористичного образу. Однак гумор у рекламі часто перетворюється в непросту психологічну проблему, тому що реакція на нього у різних груп населення буває неоднозначною.
Як «ореол» у рекламі використовуються дитячі образи, тварини, історичні пам’ятки, техніка, географічні ландшафти, космічна фотозйомка тощо.
З погляду психології реклама, що ґрунтується на ефекті «ореола», може виявитися дуже результативною, але у деяких випадках необхідно пам’ятати про те, що негативним моментом використання даного прийому є поява так званих образів-паразитів, коли вся увага споживача приділяється не товару, а його «ореолу», тобто гумористичному чи еротичному образу, відомій особистості та ін. Єдиним виходом з цієї ситуації є, як відомо, попередня психологічна експертиза реклами чи, як деякі говорять, її «тестування».
До механізму «ореола» варто віднести також використання в рекламі образів відомих особистостей (акторів, режисерів, популярних співаків і навіть політичних діячів). Цей прийом ґрунтується часто на створенні не тільки деякого атрактивного «ореола», а й психологічного механізму «ідентифікації», бажання наслідувати.



6.3.9. Ідентифікація



Термін ідендитифікація в психології найбільш широко став застосовуватися З. Фрейдом і спочатку не мав жодного відношення до реклами чи психологічних (соціальних) впливів. На думку З. Фрейда, ідентифікація відома психоаналізу як найбільш ранній прояв емоційного зв’язку з іншою особою. Так, малолітній хлопчик виявляє особливу цікавість до свого батька. Він хоче бути таким, як його батько, бути на його місці. Тобто ідентифікація, за З. Фрейдом, тісно пов’язана з Едиповим комплексом.
У рекламній практиці, а також у психології реклами, ідентифікацією називають явище, коли споживач подумки ставить себе на місце зображеного в рекламі персонажа і при цьому хоче бути на нього схожим. Іноді тільки за допомогою даного механізму рекламі вдається переконати споживача у високій якості того чи іншого товару, у наявності в останнього необхідних функціональних характеристик.
Зокрема, це виявляється в рекламі харчових товарів. Адже з екрана телевізора споживач не може відчути смак того чи іншого продукту. Реклама, що інформує «про прекрасні смакові якості» товару, малопереконлива. Але дуже вражає вираз обличчя молодої дівчини, котра демонструє стан задоволення від порції морозива, яку вона щойно з’їла, чи тільки-но випитого апельсинового соку. У цьому разі споживач ніби ставить себе на її місце і відчуває схожі емоції.
Престиж та ідентифікація тісно пов’язані між собою, хоча можливості останньої набагато ширше. Так, реклама курорту, заснована на механізмі ідентифікації, може надати споживачу можливість пережити стан, аналогічний тому, в якому перебуває рекламний персонаж, який відпочиває на березі океану. Тут з’являється подвійний ефект: і престижно, і фізично приємно.



6.3.10. Технологія «25-го кадру»



Феномен «25-го кадру» обговорюється в ЗМІ із середини XX ст. Нині більшість учених, як західних, так і вітчизняних, говорить про нього, як про одну з найяскравіших містифікацій у галузі маркетингу і реклами. Однак за всіх наявних сьогодні доказів його безпідставності все-таки потрібна більш пильна увага до даного явища у зв’язку з новими відкриттями у сфері психологічних впливів на свідомість і підсвідомість людей.
За допомогою спеціально розробленого приладу (електронного тахістоскопа) у вигляді імпульсної лампи з довжиною спалаху 1/60000 сек, що дозволяло фіксувати на фотографічних знімках об’єкти, які швидко рухаються, психологи почали експериментально вивчати явище, відоме як ефект «дежа вю». Суть ефекту полягає в такому. Звичайно людина не встигає свідомо сприйняти інформацію про будь-який об’єкт протягом дуже коротких проміжків часу, що задаються тахістоскопом. Однак під час її повторного, більш тривалого показу, вона виявляє, що вже «десь бачила» цей об’єкт, причому найчастіше не може згадати, де саме і за яких обставин.
Скептично налаштовані вчені стверджували, що підсвідомі установки не спроможні прямо стимулювати мотивацію і відповідні їй дії (наприклад, купівлю в магазині об’єктивно непотрібного товару), але вони не заперечували, що інформація, багаторазово пропонована за допомогою тахістоскопа, може в низці випадків запам’ятовуватися краще, ніж у разі подання тієї ж інформації однократно протягом досить тривалого часу.
Нині деякі фірми, які навчають іноземних мов, пропонують методики, що дають можливість, якщо вірити їхній рекламі, поліпшувати процес запам’ятовування іноземних слів. В анотаціях вони використовують посилання на «ефект 25-го кадру».
Якщо розглядати тахістоскопічні методи з погляду впливу на пам’ять, то, очевидно, у них є певний сенс, адже в мнемотехніці — системі опосередкованого запам’ятовування — описано багато подібних способів заучування матеріалу, що стали відомими ще кілька тисячоліть тому. Наприклад, у давній Індії йоги для тренування пам’яті використовували такий прийом. Людина, дивлячись на об’єкт, повинна багаторазово і дуже швидко відкривати і закривати очі, щораз думкою уявляючи собі те, що вона має намір запам’ятати. У свою чергу, Дж. Вайкері спочатку розглядав технологію «25-го кадру» не як спосіб, що полегшує запам’ятовування, а як метод навіювання, тобто сугестивного впливу, що керує волею і поведінкою людини. Це далеко не те саме.
Більш того, фахівці в галузі кінозйомки зазначають, що вклейки «25-го кадру» найчастіше помітні на кіноекрані і їх можна впізнати, якщо багаторазово показувати. На основі існуючих сьогодні телевізійних технологій подібні кадри не вдається цілком «сховати» від глядача і тим самим впливати на нього, минаючи усвідомлене сприйняття.
Проблема механізмів психологічного впливу на підсвідомість за допомогою тахістоскопічних методик так і не тримала однозначного вирішення. Однак цікавим виявляється таке спостереження. Відомо, що, сприймаючи навколишню дійсність, людина концентрує увагу лише на окремих її проявах (об’єктах, характеристиках тощо). Наприклад, прислухаючись на багатолюдному ринку до голосів торговців, що рекламують свою продукцію, покупець одномоментно усвідомлює мовлення лише одного з них. У якийсь момент часу людина раптом переключає увагу на заклики іншого торговця і перестає звертати увагу на першого. Як правило, покупець не може згадати, що говорив перший торговець тоді, коли він слухав другого.
Незважаючи на те, що в органи сприйняття (слух, зір та ін.) надходить уся інформація із зовнішнього світу, людина усвідомлює і запам’ятовує лише ту, яка була предметом її уваги. Таким чином, увага пов’язана з орієнтованою діяльністю. Вона виступає також деяким внутрішнім обмежником, який фільтруює сигнали і захищає мозок від перевантаження. Увага «наводить порядок» у свідомості, що необхідно для здійснення цілеспрямованої розумової і практичної діяльності. У деяких дослідників постає питання: «Чи доступна, якою мірою і чи впливає взагалі на поведінку людини інформація, яка надходить через органи сприйняття, але не є предметом уваги?» Якщо увага виконує функцію захисту від інформаційного перенасичення, то чи не може мозок якимсь чином використовувати цю інформацію на рівні підсвідомості? У когнітивній психології розглядаються кілька типів моделей.
Моделі першого типу, зокрема Д. І. Бродбента, Г. Сперлінга та інших, припускають фільтрацію сигналів на сенсорному рівні на самому початку її «потрапляння в мозок». Припускається, що інформація, не ставши предметом уваги, не надходить на подальше перероблення, швидко стирається, ніде не зберігається, отже, не може бути відновлена.
Моделі другого типу, що розробляють Г. Дойч і Д. Дойч, припускають, що мозок сприймає всю інформацію, вона відбирається (селектується, осмислюється) на етапі оброблення, але вже в якихось досить глибоких його структурах.
Звідси випливає, якщо правильними є моделі другого типу, то інформація, на яку людина не звертала уваги, може якимсь чином використовуватися, наприклад, у сновидіннях, для прийняття рішень у процесі вибору, у вигляді випадкових асоціацій, раптових осяянь та ін. Є припущення, що на цьому ж принципі засновані творчі процеси, інтуїція і навіть уведення людини у гіпнотичний транс. Щоб останнє відбулося, необхідно досягти зниження рівня рефлексивного контролю.
Нині більшість фахівців у галузі маркетингу вважає, що можливі ефекти тахістоскопічного подання реклами, зокрема за технологією «25-го кадру», виявляються економічно невигідними. Тобто витрати, як правило, у багато разів перевищують можливий психологічний ефект.
Існує думка, що посилання на застосування «25-го кадру» найчастіше використовуються рекламістами як деякий рекламний трюк для отримання більш високих гонорарів від замовників. Для цих самих цілей вони пропонують й інші не такі відомі, але не менш «ефективні» психотехнології. Однак методика «25-го кадру» має особливу привабливість, тому що вона не раз викликала в пресі бурхливі дискусії, що зробило її модною.



6.3.11. Рекламні шоу



Серед поширених сьогодні методів психологічного впливу на аудиторію, відомих ще рекламістам минулого, варто назвати метод рекламних шоу. Якщо розглядати цей метод більш детально, ми побачимо, що він являє собою цілий комплекс психологічних прийомів, об’єднаних добре продуманим сценарієм. Рекламні шоу сьогодні найчастіше використовують у телевізійному варіанті, що вкрай ефективно з погляду впливу на багатомільйонні аудиторії.
Рекламні шоу на відміну від традиційної комерційної реклами проводяться протягом тривалого часу (у середньому від 5 до 30 хв). Для цього спеціальним чином оформляється телевізійна аудиторія. Сценічно це нагадує добре відомі «шоу». Презентація товарів має: свого ведучого (модератора); його партнера чи опонента (залежно від сценарної ідеї); емоційно реагуючу аудиторію; виступаючих, що виражають свою «особисту» думку; «незалежних» спостерігачів; «незалежних» експертів; «випадкових глядачів» з числа осіб, соціально схвалюваних професій (лікар, учитель, поліцейський, водій) та ін.
Студія обладнується спеціальною сценою, на якій розгортається театралізована дія. Рекламування товару проводиться, як правило, із застосуванням усіляких порівнянь, суть яких полягає в демонстрації переваг рекламованого товару і недоліків товарів конкурентів. Найчастіше наприкінці рекламного шоу пропонується негайно подзвонити по телефону що добре запам’ятовується, одержати знижку і безкоштовну доставку.
Під час проведення телевізійних рекламних шоу використовується прийом прискореного мовлення ведучого, що демонструє товар. Швидкий темп мовлення позбавляє глядачів можливості усвідомити ситуацію психологічного впливу, порадитися з ким-небудь, залучити свій особистий минулий досвід тощо.
Аналізуючи проблему психологічних впливів у рекламі, можна зазначити, що думки фахівців з цього приводу неоднозначні. Як було сказано вище, деякі з них вважають, що існує прямий причинний зв’язок між рекламою і поведінкою. Інші відзначають істотні обмеження ефективності психологічних впливів у рекламі, а основну рушійну силу споживацької поведінки бачать в об’єктивних потребах людини.
Ця проблема є, очевидно, однією з найважливіших теоретичних проблем сучасної психології рекламних комунікацій, її вирішення визначає основні стратегії організації рекламних заходів на практиці.



6.3.12. Нейролінгвістичне програмування



Нейролінгвістичне програмування (НЛП) як певний вид психологічної практики виникло відносно недавно, на початку 70-х рр. XX ст. Його засновниками були Дж. Гріндер і Р. Бендлер, які не збиралися створювати нову школу психотерапії, вони лише хотіли виявити та описати певну систему принципів (патернів), що використовували видатні психотерапевти. По суті, вони виявили себе як теоретики, тобто проаналізували чужий досвід, узагальнили його і, представивши цей досвід у вигляді досить стрункої і зрозумілої системи технологій психологічного впливу, опублікували ряд книг, які поступово набули величезної популярності в усьому світі.
Популярність підходу Дж. Гріндера і Р. Бендлера пояснювалась досить простими причинами: вони писали про технології психологічного впливу і демонстрували їх під час своїх семінарів. Але ж саме бажання впливати на оточення, домагаючись переваги над ними, є таємним бажанням величезної кількості соціально орієнтованих особистостей, особливо тих, хто прагне слави, кар’єри, матеріального благополуччя. В авторів НЛП відразу ж з’явилася безліч послідовників. Сьогодні їх система значно змінена, збереглися лише деякі загальні принципи, що подаються практично у кожному навчальному посібнику з оволодіння цією системою. Нині говорять уже про «дух НЛП», відносячи до цієї системи практично будь-які технології психологічного впливу і маніпулювання, про які творці системи спочатку не мали ніякого уявлення.
По суті, автори НЛП Дж. Гріндер і Р. Бендлер не винайшли ніякої принципово нової системи соціальних впливів, вони лише узагальнили і красиво представили світовій громадськості практичні знання психології, психофізіології, неврології та інших наук, здійснивши при цьому цілу низку ефективних маркетингових заходів для «розкручування» свого підходу.
Так, розглядаючи добре відомі в науці явища, наприклад, умовні рефлекси, психологічні установки тощо, вони розробили власну систему доступних широкому колу осіб понять, що доповнили спостереженнями, заснованими не на експериментальних дослідженнях, а на психотерапевтичній практиці.
Фахівці з НЛП використовують терміни «дзеркальне відображення» чи «підстроювання» для позначення встановлення зі співрозмовником тісного контакту. Поняття «комунікація» використовується тут дуже широко для позначення практично будь-якої взаємодії людини з іншими людьми (випадкова розмова, переконання, навчання і переговори, цикли чи петлі зворотних зв’язків, що включають не менш двох чоловік). Термін «конгруентність» означає повну відповідність вимовлених слів та інших складових комунікаційного процесу, таких як міміка, поза або інтонація, а «неконгруентність» — навпаки, неузгодженість компонентів спілкування (слів, виразів обличчя, пози, інтонації), що призводить в остаточному підсумку до порушення контакту зі співрозмовником.
Для зміни контексту вираження, твердження, розмови чи додання їм іншого значення застосовується термін «контекстуальний рефреймінг». Великого значення в НЛП надається так званим очним сигналам доступу. На думку засновників НЛП, це сигнали, що дають можливість зрозуміти, як люди одержують доступ до інформації. Наприклад, візуалізація минулого досвіду змушує погляд людини переміщатися нагору і вліво стосовно спостерігача. Під час конструювання картинки зі слів чи під час уявлення того, чого людина ніколи не бачила, погляд піднімається нагору і вправо. Коли людина згадує чи конструює звуки, її погляд переміщається по горизонталі вправо. Під час одержання доступу до відчуттів типовим є рух очей вниз і вправо. Під час розмови із самим собою погляд людини найчастіше знаходиться внизу ліворуч. (У людей з іншою домінантою мозку або у лівшей рухи очей міняються звичайно на протилежні.)
Термін «мета-модель» позначає в НЛП процес, у ході якого в комунікації виявляються неточні висловлювання, а потім за допомогою системи запитань і відповідей трактується їх справжнє глибинне значення. «Мета-програми» і «мета-моделі» — терміни, що застосовуються для позначення стратегії і принципів сортування людиною власного досвіду та його організації. «Перцептивна карта реальності» — модель сприйняття кожної людини, що є результатом її попереднього досвіду, у «правильності» і «очевидності» якого вона твердо переконана. «Репрезентативна система» — система, що кодує в нашій свідомості сенсорну інформацію, яка надходить до нас через органи зору, слуху, дотику, смаку і нюху. Відповідно до цього принципу в НЛП усіх людей поділяють на типи: візуали, аудіали, кінестетики.
«Фрейм» — це певний контекст чи спосіб тлумачення висловлення, події чи поведінки. «Рефреймінг» — зміна рамок, що включають у себе будь-яке висловлення чи подію, для надання їм нового значення. «Якорі» — особлива форма психологічних установок чи рефлексів, за допомогою яких виробляється зміна деяких психологічних структур людини, усунення недоліків і розвиток переваг.
«Ми постійно використовуємо наші комунікаційні уміння, щоб впливати на людей, — пишуть Дж. О’ Коннор і Д. Сеймор. — Терапія, менеджмент і освіта містять у собі уміння спілкуватися і впливати на людей. Існує парадокс: нікого не турбує навчання неефективним умінням, у той же час ефективні уміння можуть бути визнані порочними і їм може бути привласнений ярлик маніпуляції. Маніпуляція несе негативну конотацію, начебто ви натискаєте на людину, щоб зробити щось проти її інтересів. Це абсолютно неправильно стосовно НЛП. НЛП — це здатність ефективно взаємодіяти з іншими людьми і здатність розуміти і поважати їхню модель світу» [50, с. 37].
Важливим питанням є можливість застосування НЛП у практиці рекламної діяльності, наприклад, у традиційній комерційній рекламі чи в будь-яких видах маркетингових заходів в умовах «сейлз-промоушн», «персонал сейлинг» чи «директ-маркетингу». Однак слід зазначити, що, на думку багатьох практиків у галузі реклами й маркетингу, можливості НЛП у рекламі багато в чому перебільшені.
Справа в тому, що керування поведінкою людини може здійснюватися у двох зовсім протилежних ситуаціях. В одному випадку людина добровільно й усвідомлено підкоряється психологічному впливу збоку, наприклад, у процесі психотерапевтичного лікування чи в умовах навчання, розвитку здібностей, рятування від шкідливих звичок.
В іншому випадку вплив здійснюється проти волі людини, її намагаються «змусити захотіти» виконати невластиві їй дії, вчинок, наприклад, придбати річ, що їй не потрібна. Такий вплив зустрічає з боку будь-якої людини вкрай негативну реакцію. Вона може бути і зовнішньою і внутрішньою чи тільки внутрішньою. Психологічний захист, який вибудовує людина, має різний ступінь надійності. Але навіть поступаючись один раз сильнішій волі, вона пізніше робить усе, щоб знову не потрапити під небажаний вплив. Лише обманом досвідчений шахрай може змусити її повторити колишню помилку. НЛП, якщо вірити заявам його творців, а також їхніх численних послідовників, було створено для того, щоб допомагати людям вирішувати їхні проблеми, узагальнюючи і використовуючи на практиці досвід осіб, що вже досягли значного соціального успіху.



6.3.13. Соціально-психологічна установка



Як модель психологічного впливу реклами на споживача в ряді випадків використовується концепція психологічної установи. Психологи розрізняють психофізіологічну установку (set) і соціально-психологічну установку (attitude).
Соціально-психологічна установка виникає внаслідок соціальних контактів, соціального впливу. Вона має складну багатокомпонентну структуру. Вирізняють когнітивний (пізнавальний), афективний (емоційний) і конативний (поведінковий) компоненти установки.
Німецький психолог Т. Кьоніг надавав великого значення психологічним установкам у рекламі. Так, зокрема, він пише: «Позитивний чи негативний вплив реклами цілком залежить... від тієї психічної установки того, хто сприймає, за якої реклами доводиться діяти; якщо реклама виявляється неспроможною створити необхідну сприятливу установку, успіх для неї неможливий, мимовільна увага, що виникла раптово, випаровується, ніяк не вплинувши на нашу волю, що діє у разі установки уваги довільної» [21, с. 127].
Слід зазначити, що концепцію соціально-психологічної установки доцільно розглядати лише як початковий рівень теоретичного моделювання психологічного впливу. Перевагою даного підходу можна вважати спробу використовувати це поняття як деякий інтегруючий чинник, що поєднує системними зв’язками максимальну кількість психічних процесів, які активуються рекламою, досліджувати їх в експерименті. Так, когнітивний компонент припускає аналіз процесів перероблення інформації: сприйняття, уваги, пам’яті, прийняття рішень, прогнозування, планування, мислення та ін.; емоційний компонент — аналіз емоційних станів, відносин та ін.; конативний — поведінкових реакцій, неусвідомлюваних чинників тощо. У цьому разі поняття установки уможливлює порівняння психічних процесів із соціально-психологічними.
Таким чином, структура установки є лише загальною схемою, що спрямовує рух думки вченого до постановки специфічних дослідних завдань, до вибору необхідних інструментів. Цим дана концепція відрізняється від інших, у яких автори намагаються представити складні явища теоретичними моделями, що позначаються деякими спрощеними формулами.
Останнім часом психологи частіше вдаються до теорій, в основі яких виявляються ситуативні чинники поведінки. До них належать, наприклад, теорія «базису відліку» Музафера і Керолін Шерифів.
Специфіка даної теорії, що пояснює причини вчинків людей, полягає в тому, що вони описуються як сумарний результат ситуативно діючих чинників.
Теорія «базису відліку» заснована не на аналізі мотивації і поведінки взагалі, як це часто зустрічається в психологічній літературі, а поведінки в даний момент часу. Така поведінка виникає з «психологічного настрою», що «схематизований», тобто, як пишуть американські автори Ч. Сендидж, В. Фрайбургер і К. Ротцолл, являє собою «наказ» індивіду на оброблення конкретного комплексу подразників. У цьому разі зовні буває вкрай складно прогнозувати чи пояснити причини конкретного вчинку людини. Чинники, що визначають психологічний настрій у будь-який момент часу, можуть бути різними. Вони поділяються на «зовнішні» (люди, погодні умови та ін.) і «внутрішні» — те, що відбувається в цей же момент часу всередині людини (спогади, ставлення до чого-небудь, стан здоров’я тощо).
Кожна людина відповідно до теорії «базису відліку» свідомо чи несвідомо постійно вибирає деякі з цих внутрішніх та зовнішніх чинників і ігнорує інші. Здатність до відсівання чинників час від часу може змінюватися. Поступово селективність людини починає перетворюватися у схему. Вона стає схильною віддавати перевагу одним речам у противагу іншим. Виникають так звані якорі (психологічні установки). Це відбувається тому, що людина може схематизувати досвід від природи, очевидно, щоб уникнути інформаційного перевантаження. Однак найчастіше стимулів так багато, і вони такі різноманітні, що схематизації, стабілізації не настає. Людині складно прийти до якогось однозначного рішення, тобто, по суті, зробити вибір. Тут реклама, пропонуючи чітку однозначну рекомендацію, «наводить порядок» у нестабільному полі важливих і часто суперечливих чинників. При цьому схеми, які пропонує реклама, дуже прості і зрозумілі. Саме цим їй і вдається впливати на поведінку людини, змушувати її приймати ті рішення, які необхідні рекламодавцю.
У тих випадках, коли зовнішній подразник структурно оформлений досить чітко, вплив внутрішніх чинників (наприклад, здатність бачити те, що хочеться побачити) послабляється. Трохи іншою виявляється ситуація, коли в людини вже є деяка внутрішня схема, що формується з набуттям досвіду. Тут згідно з теорією найбільш ефективні рекламні оголошення з нечіткою структурою, які дають людині можливість фантазувати.
Дослідження впливу установок на людину являє інтерес у зв’язку з вивченням ставлення споживачів до реклами. Установка, що формує у споживача певне ставлення до реклами як до глобального соціально-економічного явища, може вплинути на ставлення до конкретної реклами (телевізійного ролику, щита, рекламного образу та ін.).





© 2009 Читальня On-Line
Підручники розміщені на сайті для ознайомлення. Графічний матеріал, формули та текстова частина опубліковані частково.