Реклама



Замовити роботу

Замовити роботу

Счетчики




Вітаємо вас на сторінках нашого сайту!

Сайт readbook.com.ua - це зібрання книг по темах: бухгалтерський облік, економіка, маркетинг, менеджмент, право, страхування, філософія та фінанси.

Сподіваємось, що ця література буде корисна, як для школярів, так і для студентів.

Усі книги викладені з метою ознайомлення.
Список всіх підручників >>> Економіка підприємства - підручник

Тема 16. Стратегічні аспекти управління підприємством

16.2. Характеристика основних стратегій



Кращою ілюстрацією змісту стратегії підприємства буде ознайомлення з основними видами стратегій. Можна говорити, що в кожному виді господарської діяльності підприємства використовують свої стратегії.
За видом господарської діяльності виділяють такі групи стратегій (Пасс и др., 1998):
• виробничі стратегії;
• стратегії конкуренції;
• стратегії маркетингу;
• стратегії збуту;
• стратегії ціноутворення (див. розділ 18).
Розглянемо зазначені види стратегій.
Виробничі стратегії характеризують основні риси виробничої політики керівництва фірми. Виробнича стратегія зв'язує всі аспекти діяльності компанії згори донизу, враховуючи такі:
а) поставлення цілей: визначення загальних цілей компанії (наприклад, збільшення рівня прибутковості капіталу або підвищення прибутку компанії з розрахунку на одну акцію тощо);
б) стратегічне управління: передбачає вирішення питання про те, у якій сфері буде працювати компанія, а також, чи збереже вона існуюче виробництво, чи здійснить ­вилучення (відкликання) капіталу з деяких його видів, чи диверсифікується вона на новому ринку продуктів, чи залишиться внутрішнім виробником, чи вийде на зовнішній ринок;
в) вибір напрямків розвитку: передбачає ухвалення рішень в кожній сфері виробництва про найбільш прийнятні засоби для розвитку, наприклад: віддати перевагу органічному (внутрішньому) зростанню чи зовнішньому розширенню, зокрема за рахунок об’єднань, поглинань або створення спільних підприємств;
г) конкурентну стратегію: вона вибирається на базі оцінки сильних і слабких рис компанії і порівняння їх із сильними та слабкими рисами конкурентів, а також з урахуванням запитів споживачів; її кінцевою метою є вибір засобів досягнення конкурентної переваги (низькі ціни, нові продукти тощо) перед суперниками;
д) функціональні обов'язки: передбачає забезпечення ефективної роботи і координації діяльності всіх підрозділів компанії: маркетингу, виробництва тощо; досягти цього можна за допомогою належного управління і організації, а також за допомогою контролю за роботою й ефективної системи заохочення (Пасс и др., 1998).
Як приклад можна виділити кілька основних виробничих стратегій.
Стратегія горизонтальної інтеграції. Передбачає спеціалізацію компанії на певному рівні виробництва і реалізації продукції. При цьому найчастіше спостерігається концентрація даного виробництва на ринку. Звичайно це відбувається з двох причин: завдяки зростанню (розвитку) самої компанії або її об'єднанню (інтеграції) з іншими фірмами, що випускають той самий продукт.
Горизонтальна інтеграція може мати свої переваги, якщо вона дає можливість знизити витрати на виробництво одиниці продукції (за рахунок економії на масштабі) і збільшити компанії свою частку ринку. Однак існують обмеження розвитку горизонтальної інтеграції. Їх головними причинами є обмеження місткості ринку (попит на продукцію може бути стабільним або навіть знижуватися) і антимонопольне законодавство.
Стратегія вертикальної інтеграції. Передбачає комбінацію в одному підприємстві двох або більше вертикально зв'язаних видів діяльності. Це відрізняється від ситуації, коли дані види діяльності виконуються окремо двома різними підприємствами, а потім виробництво синхронізується через ринкові угоди.
Вертикальна інтеграція дає переваги підприємству, якщо вона дає можливість знизити витрати на виробництво завдяки економії, що виникає при поєднанні технічно сумісних процесів (наприклад, лиття і прокату на сталеливарному комбінаті). Крім того, за рахунок тісного співробітництва цехів можуть бути значно скорочені витрати на зберігання товарно-матеріальних запасів. Скорочуються також витрати на пошук постачальників, на укладання угод, на контроль за виконанням угод та ін. Недоліком розглянутої стратегії є звуження ринкового сектора: підприємство замикається тільки на одному ринку.
Стратегія диверсифікації (конгломератної інтеграції). Передбачає розширення діяльності компанії в напрямку створення різних сфер виробництва, що веде до збільшення кількості ринків, на яких діє підприємство. Розрізняють концентричну диверсифікацію і чисту. У першому випадку для розширення виробництва використовується та сама технологічна база (наприклад, бритвені леза і садові лопати виробляються з нержавіючої сталі і продаються через ті самі підприємства роздрібної торгівлі). В другому випадку види продукції кардинально відрізняються (наприклад, автомобілі і цемент). Диверсифікація може проводитися за рахунок внутрішнього розвитку і зовнішнього зростання (шляхом об'єднання з іншими підприємствами).
Позитивною властивістю диверсифікації є зменшення ризику і протистояння коливанням прибутковості окремих виробів завдяки діяльності підприємства на різних ринках. Недоліки її пов'язані з ускладненням управління виробництвом і деспеціалізацією підприємства (і те й інше веде до збільшення витрат).
Асортиментна стратегія. Передбачає постійну зміну асортименту продукції, що випускається. Виділяють кілька напрямків зазначеної стратегії:
• модифікація продукту, тобто зміни, що вносяться в існуючий продукт для поліпшення його конкурентоспроможності при обслуговуванні існуючих або нових сегментів ринку;
• раціоналізація асортименту (обумовлена вилученням з ринку деяких видів продукції, попит на які дуже знизився; звичайно пов’язується з розробленням і впровадженням нових продуктів);
• впровадження нових продуктів (націлено на збільшення обсягів виробництва і збуту нових видів продукції за допомогою використання нових, більш економічних технологій і нових матеріалів).
У кінцевому підсумку асортиментна стратегія спрямована на підтримку постійного потоку нових продуктів, що з часом повинні допомогти компанії успішно зростати й одержувати нові прибутки.
Стратегії конкуренції – це сформульовані компанією стратегічні плани, націлені на забезпечення її конкурентоспроможності на ринку, тобто можливості змагатися і перемагати своїх суперників у постачанні на ринок певної продукції. Стратегії конкуренції становлять частину загальної стратегії ведення бізнесу. Основними завданнями стратегії конкуренції є визначення:
а) сильних і слабких рис власне компанії і компаній-конкурентів;
б) різних факторів, що впливають на конкуренцію на ринку; ключ до успішної стратегії конкуренції – це ясне розуміння того, які властивості продукту необхідні споживачам ( чи будуть це низькі ціни або складна структура продукту тощо). Ці моменти дозволять зміцнити позицію конкурентної переваги, зроблять компанію менш уразливою атакам конкурентів, а також дадуть можливість позбутися диктату покупців і постачальників.
Виділяють три основних види стратегій конкуренції: 1) лідерство у витратах; 2) диференціація продукції і 3) фокусування.
Стратегія «лідерство у витратах» передбачає прагнення до забезпечення більш низьких у порівнянні з конкурентами витрат. Це дає можливість або збільшувати обсяг продажів, утримуючи на ринку більш низькі ціни, або при збереженні середньоринкових цін одержувати більш високий прибуток на кожному продажі. Для зниження витрат використовуються різні засоби, зокрема, економія на масштабі, інвестиції в нові високі технології, кращий доступ до сировини або каналів збуту тощо.
Стратегія «диференціація продукції» передбачає прагнення до утвердження на ринку унікальності даної компанії, у тому числі (і в першу чергу) через унікальність своєї продукції. Зазначена стратегія базується на потенційних можливостях продукту бути виділеним за його особливі якості і риси, що властиві лише йому одному. Це підвищує ступінь задоволеності споживачів (матеріальну і психологічну), яка забезпечується продуктом.
Стратегія “фокусування”. передбачає поєднання стратегій «лідерство у витратах» та «диференціації продукції» стосовно конкретного продукту і спрямована на завоювання своєї ніші у вузькому сегменті ринку.
Стратегії маркетингу полягають у концентрованому викладенні основних напрямків маркетингової політики підприємства. Розрізняють три основних стратегії маркетингу: недиференційованого, диференційованого і концентрованого маркетингу.
Стратегія недиференційованого маркетингу використовує одну й ту саму формулу структури маркетингу під час роботи з цінами, рекламою тощо – на всьому ринку.
Стратегія диференційованого маркетингу використовує різні формули маркетингу залежно від того, для якого сегмента ринку вони пристосовані.
Стратегія концентрованого маркетингу спрямовує зусилля підприємства на певному сегменті ринку.
Якщо компанія діє на декількох ринках різних продуктів, вона може використовувати комбінацію трьох стратегій залежно від виду продукту, що поставляється, і купівельних характеристик ринку.
Стратегії збуту передбачають пріоритетні підходи до збуту продукції.
Виділяють два основних види стратегій збуту: стратегія проштовхування («push» strategy) і стратегія протягування («pull» strategy).
Стратегія проштовхування пов'язана з впливом на систему оптової і роздрібної торгівлі, куди виробники намагаються «проштовхнути» свої товари для реалізації. Використовуються різні економічні і неекономічні інструменти впливу на торговельну сферу як засоби даної стратегії (знижки роздрібним і оптовим торговцям, безпосередня робота з ними й ін.).
Стратегія протягування пов'язана з «розкручуванням» самим підприємством попиту на товар («протягуванням» товару). При цьому використовуються такі засоби: організація ярмарків і виставок, реклама, безкоштовні зразки тощо.
Прийняття конкретних стратегій розвитку організації є підсумком копіткої роботи з аналізу складної системи внутрішніх і зовнішніх факторів діяльності фірми.




© 2009 Читальня On-Line
Підручники розміщені на сайті для ознайомлення. Графічний матеріал, формули та текстова частина опубліковані частково.