Реклама



Замовити роботу

Замовити роботу

Счетчики




Вітаємо вас на сторінках нашого сайту!

Сайт readbook.com.ua - це зібрання книг по темах: бухгалтерський облік, економіка, маркетинг, менеджмент, право, страхування, філософія та фінанси.

Сподіваємось, що ця література буде корисна, як для школярів, так і для студентів.

Усі книги викладені з метою ознайомлення.
Список всіх підручників >>> Економіка підприємства - підручник

Тема 19. ОСНОВИ зовнішньоекономічної діяльності підприємства

19.3. Методи торгівлі та зовнішньоторговельні посередники в зовнішньоекономічній діяльності



Метод торгівлі – це спосіб здійснення торговельного обміну (торговельної операції).
У міжнародній торговельній практиці застосовуються два основні методи торгівлі:
• прямий метод (здійснення операції безпосередньо між виробником і споживачем);
• непрямий метод (здійснення операції через посередника).
При прямому методі торгівлі виникає певна фінансова вигода, оскільки скорочуються витрати на суму комісійної винагороди посереднику, знижуються ризик і залежність результатів комерційної діяльності від можливої несумлінності або недостатньої компетенції посередницької організації. Цей метод також дозволяє постійно перебувати на ринку, ураховувати його зміни і своєчасно на них реагувати. В той же час використовування прямого методу торгівлі передбачає наявність комерційної кваліфікації і торговельного досвіду. Інакше фінансові витрати не тільки не скоротяться, але можуть значно зрости. Крім того, міжнародна торгівля, в порівнянні з внутрішньою, є більш ризикованою, що визначено економічними, політичними, правовими і соціальними умовами в різних країнах, їх традиціями і звичаями, а також великими відстанями між торговельними партнерами. В результаті часто буває доцільно, а іноді просто необхідно використовувати посередників для проведення міжнародних торговельних операцій.
Більше половини міжнародного товарного обміну здійснюється за сприяння торговельних посередників, тобто незалежних від виробників і споживачів товарів торговельних фірм, організацій і осіб. Існують різні види посередників.
Під торговельно-посередницькими операціями розуміються операції, пов'язані з купівлею-продажем товарів, що виконуються за дорученням виробників і споживачів товарів незалежним від них торговельним посередником на основі угоди, що укладається між ними, або окремого доручення.
Торговельне посередництво в економічному сенсі – досить широке поняття і містить значне коло, зокрема із пошуку закордонного контрагента, підготовки і здійснення операції, кредитування сторін і надання гарантій оплати товару покупцем, здійснення транспортно-експедиторських операцій і страхування товарів при транспортуванні, виконання митних формальностей, проведення рекламних та інших заходів щодо просування товарів на закордонні ринки, здійснення технічного обслуговування і проведення інших операцій.
Посередницькі операції регулюються нормами торговельного і цивільного права. Наприклад, Цивільний кодекс України передбачає два види представництва (повноваження однієї особи виконувати певні юридичні дії замість іншої особи): доручення (статті 386-394 ГК України), що оформляється договором доручення, і комісію (статті 395-412 ГК України), що оформляється договором комісії.
Договір доручення – цивільно-правовий договір, через який одна сторона зобов'язується зробити від імені і за рахунок іншої сторони певні юридичні дії.
Договір комісії – договір, за яким одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням іншої сторони (комітента) за винагороду укласти операцію від свого імені, але в інтересах і за рахунок комітента.
Відносини українських підприємств з українськими посередниками регулюються, таким чином, договорами доручення або комісії. При зверненні до зарубіжного посередника українські підприємства керуються тим, що відповідні норми іноземного права через умови контрактів або норм міжнародного приватного права можуть застосовуватися до експортно-імпортних операцій українських підприємств.
У зарубіжних країнах відношення посередників з підприємцями регулюються такими видами цивільних договорів:
• у країнах дії романо-германської системи права (Франція, ФРН, Японія, Італія, Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, Скандинавські, Латиноамериканські та багато інших країн) – договором доручення і договором комісії;
• у країнах дії англо-американської системи права (Великобританія, США, країни Британської співдружності націй, зокрема Канада, Індія, Пакистан, Австралія та ін.) – агентським договором;
 • у всіх інших країнах – договорами про розміщення товарів або послуг (про надання виняткових прав продажу і про винятковий імпорт, про франшизу та ін.) і договором про факторинг.
У принципі, посередників, які діють і за договорами доручення, і за договорами комісії, можна назвати агентами, а договори, підписані з посередниками, – агентськими угодами.
Широке застосування в договірній практиці мають розроблені окремими фірмами, а також міжнародними урядовими і неурядовими організаціями проформи агентських угод (договорів).
Посередників із зовнішньої торгівлі можна класифікувати залежно від об'єму повноважень, що надаються їм, і залежно від їх місця на ринку. Права і обов'язки посередників визначаються в договорах з їх довірителями. При цьому основна умова, яка покладена в основу подібних договорів, полягає в такому: чи має право посередник підписувати операції з третіми особами, за чий рахунок і від чийого імені він може це робити ? Тому посередників можна поділити на чотири основні групи:
• посередники, що не мають права підписувати операції з третіми особами (агенти-представники, брокери);
• посередники, що підписують операції з третіми особами від свого імені, але за рахунок довірителя (комісіонери, консигнатори);
• посередники, що підписують операції від імені і за рахунок довірителя (агенти-повірені, торговельні агенти);
• посередники, що підписують операції з третіми особами від свого імені і за свій рахунок (дистриб’ютори, дилери).
За місцем на ринку посередників поділяють на простих агентів, агентів із правом «першої руки» і монопольних (ексклюзивних) агентів.
Прості агенти. Угода про просте агентство надає право посереднику збувати на обумовленій території певну номенклатуру товарів принципала і одержувати від нього винагороду.
Така угода не обмежує прав принципала, який може самостійно або через інших агентів виходити з цими ж товарами на той же ринок без виплати простому агенту якої-небудь винагороди або компенсації. В агентській угоді фіксується також зобов'язання принципала не продавати самостійно або через інших посередників товари на цьому ринку на більш сприятливих комерційних умовах, ніж ті, що були запропоновані простому агенту. У зв'язку з цим прості агентські угоди укладають звичайно на короткий термін (до одного року) при виході експортерів на нові ринки й іноді навіть із декількома агентами для того, щоб оцінити їх здатність і вибрати найбільш перспективного партнера.
Агенти з правом «першої руки». Різновидом простого агентства є агентство з правом «першої руки».
Відповідно до договору про агентство з правом «першої руки» принципал зобов'язаний спочатку запропонувати товар агенту і лише після його відмови може продавати товар на цьому ринку самостійно або через інших посередників без виплати винагороди агенту. Мотивом для відмови можуть бути технічні характеристики, терміни поставки, ціна та інші умови, які, на думку агента, не будуть сприяти руху товару на ринку. Звичайно всі ці мотиви перераховуються в агентській угоді. Відмова повинна бути представлена принципалу письмово.
Монопольні (ексклюзивні) агенти. Угода про надання агенту монопольного права означає, що тільки він може продавати товари принципала певної номенклатури на обумовленій території протягом встановленого часу і одержувати за це винагороду, але принципал позбавляється права і можливості виходити на цей ринок із товарами певної в угоді номенклатури самостійно або через інших агентів.
Якщо принципал продає на обумовленій території сам або через інших агентів, він усе одно зобов'язаний виплатити монопольному агенту встановлену в угоді винагороду. Тому, підписуючи подібну угоду, принципал повинен чітко обумовлювати, в яких випадках він може самостійно збувати товар на ринку монопольного агента (наприклад, у випадках продажу товарів безпосередньо урядовим органам або поставок запчастин до вже проданого раніше устаткування).
 
Подробиці
Такий тип угоди вигідний і принципалу, і агенту: він дає агенту упевненість у стабільному положенні на ринку і спонукає його до вкладання капіталу для створення і функціонування збутової мережі, а все це гарантує принципалу активну збутову діяльність агента. Проте якщо монопольний агент виявиться незацікавленим у збуті товарів – чи то через їх низьку конкурентоспроможність, чи то через недостатню винагороду, кон'юнктуру ринку, що змінилася, або через інші причини, – то для принципала даний ринок виявиться закритим на весь термін дії угоди. Необхідно ураховувати ще й те, що конкуруючі фірми, як із країни агента, так і із-за кордону, могли просто підкуповувати агента, щоб він уклав монопольну агентську угоду і, не роблячи ніяких кроків для збуту товарів принципала, тим самим закрив для нього даний ринок, і забезпечив “зелену вулицю” для товарів конкурентів принципала. Щоб уникнути подібної ситуації, принципал вносить в угоду зобов'язання агента реалізувати на ринку певну кількість товарів за певний період, наприклад за рік.
 
Проте, завищуючи свої вимоги до агента, принципал ризикує натрапити на завищені вимоги агента, що стосуються в основному підвищення розміру винагороди (Внешнеторговые, 1994). 
 




© 2009 Читальня On-Line
Підручники розміщені на сайті для ознайомлення. Графічний матеріал, формули та текстова частина опубліковані частково.