Реклама



Замовити роботу

Замовити роботу

Счетчики




Вітаємо вас на сторінках нашого сайту!

Сайт readbook.com.ua - це зібрання книг по темах: бухгалтерський облік, економіка, маркетинг, менеджмент, право, страхування, філософія та фінанси.

Сподіваємось, що ця література буде корисна, як для школярів, так і для студентів.

Усі книги викладені з метою ознайомлення.
Список всіх підручників >>> Страхування

Тема 4. Регулювання страхової діяльності в Україні

4.1. Система регулювання страхової діяльності в Україні



В кожній країні держава намагається регулювати будь-який вид людської діяльності.
В новому тлумачному словнику української мови термін „регулювати” визначається як „достосовувати, впорядковувати що-небудь, керувати чимось, підкоряючи його відповідним правилам, певній системі”.
У відповідності до зазначеного розуміння терміну„регулювати” кожна держава має свою створену систему регулювання в країні внутрішніх та міжнародних економічних відносин.
Державне регулювання страхування, як і економіки загалом, є науково обґрунтованим самозахистом суспільного ладу від властивих механізму ринкової економіки тенденцій, що саморуйнуються, які зумовлені наявністю позитивних зворотних зв’язків. Визначальними структурними ознаками ринкової економіки є:
ü основні форми власності;
ü спосіб координації господарських економічних інтересів.
Координація – це механізм впливу соціально-економічної системи на дії господарюючих суб’єктів у відповідності до пріоритетних цілей цієї системи. Такий вплив здійснюється як адміністративними, так і економічними засобами, на пріоритетну користь останніх. Тобто, регулювання фінансового-господарського механізму у сфері страхування з боку держави направлено на реалізацію головної сучасної цілі суспільного ладу – стабілізацію економіки держави за допомогою організаційного, юридичного, фінансового та мотиваційного впливу на суб’єктів фінансово-господарських відносин.
Система правового регулювання в Україні включає в себе наступну ієрархію нормативно-правових актів:
ü Конституція України – основний закон;
ü Міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких дала Верховна Рада, і які в силу цього є частиною національного законодавства України;
ü Цивільний Кодекс України;
ü Закони України – акти вищої юридичної сили;
ü Декрети Кабінету Міністрів (на сьогодні в Україні ще діють близько 50 документів);
ü усі інші нормативно-правові акти – є підзаконними, видаються для конкретизації законодавчих розпоряджень або їх трактування, також мають юридичну обов’язковість; їх ієрархія залежить від становища, компетенції та повноважень органів, що видають ці акти: укази й розпорядження Президента, постанови Кабінету Міністрів, акти Міністерств і відомств, акти регіональних органів влади й місцевого самоврядування.
Документи, прийняті державними органами у формі листів, методичних рекомендацій, роз’яснень тощо не є нормативно-правовими.
В умовах створення правової держави та розвитку ринкової економіки в Україні визначення основ регулювання страхової діяльності має важливе значення. Можна зазначити основні причини необхідності державного регулювання страхової діяльності в Україні. А саме:
ü по-перше, гроші за страховку платяться сьогодні, а потенційна вигода буде отримана в майбутньому, а отже, страховики можуть покористуватися та витягнути несправедливий дохід;
ü по-друге, страхування є дуже складним предметом, інформаційна асиметрія між страхувальниками та страховиками може призвести до того, що споживачі придбають не той страховий продукт чи заплатять за нього дуже дорого;
ü по-третє, страхування – це досить прибутковий вид бізнесу, який повинен підлягати оподаткуванню;
ü в-четвертих, страхування має великі можливості інвестиційної діяльності, в якій кровно зацікавлена держава.
Державне регулювання страхування можна представити наступним чином (рис.4.1):
У зв’язку із зазначеними етапами можна визначити об’єкт державного регулювання страхової галузі – система соціально-економічних відносин з приводу організації захисту від ризиків та здійснення страхового бізнесу за допомогою об’єднання коштів суб’єктів цих відносин. Суб’єктом державного регулювання виступає держава в особі її різноманітних інститутів.
 
Правові основи страхування визначаються Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про страхування” від 04.10.2001рр., Кодексом професійної етики страховиків, а також низкою інших законів і підзаконних актів.
Страхування, як бізнес, в кожній державі має корпоративну форму. Тому майже всі країни світу ввели монополію резидентів на проведення страхових операцій, крім перестрахування. Законодавче регулювання страхового бізнесу перш за все передбачає захист інтересів громадян своєї країни.
Безпосередньо страхова справа в Україні регламентується Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про страхування” від 04.10.2001 р. № 2745-III, який:
ü встановлює понятійно-термінологічний апарат з питань страхової справи;
ü визначає вимоги до страховика при його створенні, реєстрації;
ü регулює порядок проведення страхування;
ü визначає умови забезпечення платоспроможності страховиків;
ü формує принципи державного нагляду за страховим бізнесом та порядок ліцензування видів страхової діяльності;
ü передбачає врегулювання основних питань взаємовідносин сторін договору страхування з урахуванням міжнародного права.
Також даний закон встановлює, що предметом діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і операції, пов’язані з розміщенням страхових резервів та управління ними.
Велике значення для подальшого формування страхового ринку має встановлення Законом про страхування положення про спеціалізацію страхових компаній на ті, що здійснюють страхування життя і ті, що займаються іншими видами страхування. Такий порядок розповсюджений в багатьох країнах світу.
Нормативними актами міністерств і відомств – інструкціями, положеннями, методиками, наказами, що реєструються в Міністерстві юстиції України, деталізуються відповідні законодавчі норми та механізм страхової діяльності, встановлюється певний порядок проведення страхування для галузей або суб’єктів господарювання.
Враховуючи, що регламент – це сукупність правил та постанов, що регулюють роботу, то страхова діяльність також регламентується і внутрішніми документами страховика, такими як:
ü засновницькі документи страхової організації;
ü правила та умови страхування;
ü договір страхування;
ü розпорядження й накази керівників та головних спеціалістів страхової організації.
Страхування є об’єктом контролю з боку державних органів починаючи ще з ХV – XVI ст. Насамперед комерційна діяльність страхової компанії повинна регулюватись з метою створення гарантій достатності коштів у страхових товариств для виплати страхових відшкодувань при настанні страхових випадків, а платоспроможність компанії – головна ціль контролю з боку державних страхових наглядів.
Вітчизняні дослідники, вивчаючи світовий досвід систем державного регулювання страхової діяльності, виділяють її три типи (рис. 4. 2.).

Ліберальний (м’який) тип передбачає, що операції по страхуванню хоча й підлягають ліцензуванню, проте нагляд за діяльністю страхових компаній відносно слабкий (характерно для Великобританії).

Авторитарний (жорсткий) тип – це коли кожний конкретний вид страхування проходить процедуру ліцензування і повинен відповідати певній системі вимог щодо правил страхування, фінансово-господарській діяльності страхової компанії; конкуренція між страховиками чітко регламентується (характерно для Німеччини).

Змішаний тип використовує в певній мірі два зазначених підходи – виважена система регламентації діяльності страхових компаній поєднується з досить гнучкими підходами, які дають можливість забезпечити достатній рівень конкуренції (характерно для Франції).

На наш погляд, система державного регулювання страхової діяльності, що існує в Україні, за ступенем впливу на розвиток ринку та за методами, що при цьому застосовуються займає проміжне положення між німецькою та французькою. На кожний конкретний вид страхування страхова компанія повинна отримати ліцензію. Законодавчі та нормативні акти встановлюють чіткі вимоги до платоспроможності страховиків (розміру Статутного капіталу, кількості, порядку формування, нормам відрахування та порядку розміщення страхових та вільних резервів тощо). Разом з тим держава гарантує захист інтересів страхових компаній, а також забезпечує умови вільної конкуренції в здійсненні страхової діяльності. Не дозволяється (за винятком страхування життя та обов’язкових видів страхування) будь-яке централізоване регулювання розмірів страхових тарифів, страхових сум, страхових виплат та інших умов договорів страхування, якщо вони не суперечать законодавству України. Не припускається також втручання з боку держави та інших структур в роботу страхових компаній, за винятком здійснення своїх повноважень органами державного нагляду.

Страховий нагляд – це контроль за діяльністю страхових установ, який здійснюється державними органами. Органи страхового нагляду здійснюють перевірку страхових організацій за їх платоспроможністю, надають рекомендації по використанню вільних коштів та страхових резервів, видають ліцензії на здійснення певних видів страхування, затверджують тарифи премій тощо.

Раціональний механізм державного регулювання страхової діяльності в ринкових умовах ґрунтується на певних принципах (табл. 4.1).

Таблиця 4.1.

Принципи регулювання страхової діяльності

в ринкових умовах

№ з/п

 

Назва принципу

 

Зміст принципу

Приклад застосування принципу в сфері страхування

1

2

3

4

1.

Обмеження дії принципу відмови

Держава в інтересах всього суспільства виключає суспільні блага із сфери дії ринкових відносин

Існування обов’язкових форм державного страхування(наприклад, соціального, певних видів відповідальності тощо)

2.

Принцип матеріальної відповідальності

Особа, що призвела до виникнення збитків, повинна цей збиток компенсувати

1).Страхування відповідальності.

2).Матеріальна відповідальність страховика

3.

Принцип необхідності вирівнювання зовнішніх ефектів

Необхідно вирівнювати різниці між суспільними та приватними вигодами й витратами

Зовнішня користь від страхування:

1).Відновлення діяльності після настання страхового випадку.

2).Можливість заощадження певних коштів.

3).Страхові ресурси корисні для всієї економіки як інвестиційний ресурс.

4).Забезпечення процесів стабілізації економіки

4.

Принцип необхідності існування державного сектору

Наявність комплексу господарюючих суб’єктів, що належать центральним або місцевим органами

влади з метою здійснення альтернативної діяльності

1).Пакети акцій страхових організацій, що знаходяться у власності держави.

2).Існування державних страхових компаній

Продовження табл.4.1.

1

2

3

4

5.

Принцип компромісу між основними економічними інтересами в суспільстві

Фінансово-господарський механізм забезпечує поєднання інтересів суб’єктів страхових відносин

1).Обов’язкові види страхування.

2).Страховий тариф як компроміс між страховиком та страхувальником

3).Пільги по оподаткуванню

 

Враховуючи світовий та вітчизняний досвід можна виділити три форми здійснення державного нагляду за діяльністю страхових організацій (рис. 4.3).

Мета ліцензування – формування інституту страховиків, який відповідає встановленому законодавством України стандарту підприємницької діяльності.
Ціллю контрольної форми держнагляду є дотримування інтересів суб’єктів страхової діяльності. Предмет зазначеного контролю – ведення страховиком фінансових операцій, пов’язаних з формуванням страхових резервів, розміщенням активів, забезпечення наявності вільних активів в розмірах не менше встановленого нормативу, а також відповідність діяльності виданій ліцензії.
Статистична форма державного нагляду здійснюється на основі перевірки фінансової звітності, що надається страховиком. Склад і форми бухгалтерської звітності, принципи бухгалтерського обліку та план рахунків затверджується відповідними нормативними документами. Страховики зобов’язані оприлюднювати річну звітність про свою діяльність, бухгалтерський баланс та фінансові результати діяльності за підсумком фінансового року.
Аналіз розвитку страхової діяльності в багатьох країнах дозволяє вітчизняним дослідникам дійти до висновку про те, що практично у всіх них діє система державного регулювання, хоча форми та методи, рівень розповсюдження такого регулювання різняться в залежності від особливостей конкретного ринку. Окрім того кожна країна має свою систему страхового нагляду. У Великобританії, наприклад, функції страхового нагляду виконує з 1998 р. Державне казначейство (тривалий час функцію нагляду виконував Департамент торгівлі та промисловості), в Австрії – Міністерство фінансів, у Франції – комісія з контролю за страхуванням; в Італії – Державний інститут контролю за діяльністю страхових компаній; в Нідерландах – Палата страхових справ; в Китаї – Китайський комітет по страховому регулюванню, в Росії – Федеральна служба з нагляду за страховою діяльністю, в Латвії – Державна страхова Інспекція та інше.
Узагальнюючи та систематизуючи світовий, історичний досвід з організації національного страхового нагляду, у відповідності до типів державного регулювання страхової діяльності, можна виділити його основні моделі:
ü самостійний орган державної виконавчої влади (Португалія, Німеччина, Франція, Азербайджан);
ü орган нагляду, як підрозділ більш великого органу державної виконавчої влади (Україна, Росія, Великобританія);
ü орган державної влади, що виконує інші наглядові функції (Південно-Африканська Республіка, Росія та Україна до 1917 року).
За часів Російської імперії з розвитком капіталістичних суспільних відносин, коли страхування із „товариської” форми переросло в „товарну”, отримало розвиток земське страхування. Діяльність земських страхових товариств здійснювалось під наглядом Міністерства внутрішніх справ та Міністерства фінансів. Всі товариства розробляли свій Статут, який підлягав затвердженню Міністерством внутрішніх справ, а Звіти про діяльність страхового товариства щороку представлялись до Міністерства фінансів та друкувались у „Віснику фінансів, промисловості й торгівлі”. Пізніше була створена Земська страхова спілка, яка затвердила загальні правила страхування та перестрахування майна від вогню, також повинна була виконувати контролюючі функції за страхуванням.
В Радянській державі в березні 1918 року був створений Комісаріат у справах страхування, який поряд з іншими функціями здійснював контроль за діяльністю приватних страхових товариств, і який був перехідним заходом до їх націоналізації. Після націоналізації страхової справи (в листопаді 1918 р.) страховий нагляд здійснювався з боку Держстраху тільки за діяльністю органів кооперативного страхування. В 1931 році з ліквідацією цього виду страхування необхідність у даному страховому нагляді відпала.
З 1918 по 1920 рр. страхові операції не проводились і нагляд практично не здійснювався.
В грудні 1921 року було створено Головне управління державного страхування, якому було надано право монопольного проведення страхових операцій, а також здійснення нагляду за страховою справою.
Після 1931 року в радянській страховій практиці термін „страховий нагляд” застосовувався при нагляді страхових органів за схоронністю застрахованого майна, попередження загибелі його від стихійного лиха.
В 1947 році із складу Держстраху СРСР виокремилось Управління іноземного страхування СРСР (Індержстрах) як самостійна госпрозрахункова одиниця.
З 1958-го року організація страхової справи та частковий нагляд за страховою діяльністю передаються у відання міністерств фінансів союзних республік
З 1967 – по 1991 р.р. система Держстраху була вже союзно-республіканською, очолювалась Правлінням Держстраху, яке підпорядковувалось Міністерству Фінансів СРСР.
В сучасних умовах Україна, як і кожна держава, має орган з нагляду за страховою діяльністю. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 166 від 14.03.93 р. був створений Укрстрахнагляд, який підпорядковувався Кабінету Міністрів і забезпечував реалізацію державної страхової політики. До 01.03.2000 р. з боку держави наглядом і контролем у страхуванні займався Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю.
В Законі України про страхування від 04.10.01 р. передбачено здійснення державного нагляду за страховою діяльністю в Україні Уповноваженим органом та його органами на місцях.
Сьогодні в нашій країні органом, який регулює страхову діяльність, є Департамент фінансових установ та ринків Міністерства фінансів України. До складу цього Департаменту входять наступні Управління:
ü кредитних і небанківських фінансових установ;
ü страхової діяльності;
ü контролю фінансових ринків, ліцензування та нагляду.
Кожне Управління складається з відділів. Відповідно, до Управління страхової діяльності входять такі відділи як:
ü розвитку страхової справи та законодавчого забезпечення;
ü методології, обліку та аналізу страхування;
ü накопичувального страхування;
ü нагляду за страховою діяльністю;
ü ліцензування та ведення справ страховиків.
Крім спеціального органу – Управління страхової діяльності – у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.96 р. за № 1136 в країні створено Експертну Раду з питань організації страхування при Кабінеті Міністрів України, яка в 2000 році невиправдано припинила свою діяльність.
В багатьох країнах світу створюються спеціальні органи по захисту прав страхувальників. Так, наприклад, в Данії створено Комітет по захисту прав страхувальників, який розглядає претензії, скарги в галузі страхування, іпотечного кредитування, банківської справи, туризму. А також створюється система прямих державних гарантій страхувальникам за допомогою удосконалення системи державного нагляду за страховою діяльністю, введенням вимог погодження інвестиційної діяльності страховика з страхувальниками і державою тощо. В Україні в 2001 році низкою міністерств та відомств (наприклад, Міністерством транспорту, фінансів, охорони здоров’я, інш.) було активно підтримана можливість створення Міжвідомчої Координаційної Ради з питань страхування при Кабінеті Міністрів України.
Важливим питанням є рівень самостійності та незалежності органу державного нагляду, який досягається за рахунок багатьох факторів, таких як, досвід та знання керівника наглядового органу, його заступників, визначення джерела фінансування наглядової діяльності, система призначення керівника органу нагляду за страховою діяльністю (прямі вибори, призначення вищим органом влади, призначення організацією вищої інстанції), таке інше.
Роль держави в регулюванні страхової діяльності досить значна і, на наш погляд, повинна зводитись до наступного:
ü встановлення норм та вимог до функціонування страхових компаній;
ü використання фінансового механізму в регулюванні страхової справи;
ü контролю за виконанням суб’єктами страхового ринку чинного законодавства України;
ü визначенню обов’язкових видів страхування.
Головними „регулювальниками” компромісу інтересів суб’єктів страхових відносин в Україні є органи трьох гілок влади, що побудовані за ієрархічною ознакою, а також Національний банк України. Законотворча влада представлена Кабінетом Міністрів України, де вирішальну роль відіграють комітети, підкомітети, комісії з економічних питань. Саме тут досягається компроміс між групами економічних інтересів, узгоджуються регіональні програми розвитку страхової галузі з іншими програмами економічної діяльності. Судова влада покликана слідкувати за суворим дотриманням законів, постав, положень тощо. До органів, які відповідальні за економічну ситуацію відносяться Міністерство економіки, Міністерство фінансів, Національний банк.
До недержавного регулювання страхової діяльності можна віднести Спілку страховиків, третейські суди (в Росії), Національні асоціації страховиків (у США), комітети по страхуванню за напрямками страхового бізнесу тощо.
Державне регулювання страхової діяльності в Україні здійснюють наступні органи:
ü Кабінет Міністрів України;
ü Міністерство фінансів України;
ü Ліга страхових організацій України.
Досить важливими є питання регулювання фінансово-господарської діяльності страховика: встановлення мінімального розміру статутного капіталу, визначення правил формування та розміщення страхових резервів, затвердження правил страхування та розрахунку страхових тарифів, страхових виплат тощо. Однак, є ще одна проблема регулювання страхової діяльності. Оскільки суспільство довіряє страховим компаніям великі грошові ресурси, то гарантувати виконання своїх зобов’язань без підготовлених професіоналів неможливо. Частково, це знайшло відгук у вимогах для отримання ліцензії на той чи інший вид страхування – необхідність мати диплом про вищу освіту (економічну чи юридичну) директора страхової компанії або його першого заступника, а також головному бухгалтеру (спеціальну економічну). Проте, немає законодавчо закріплених вимог до кваліфікації актуаріїв, андерайтерів, інших спеціалістів, що є дуже важливим в сучасних умовах.
Поступово в Україні створюється достатнє правове поле страхової діяльності, яке базується на законодавчій базі та раціональному державному регулюванні, контролі в цій галузі економіки. Хоча говорити про розвиток страхового ринку та страхової справи в Україні ще досить рано.
Отже, здорова макроекономічна і структурна державна політика є суттєвою передумовою стабільності системи страхування й запобігання серйозним викривленням страхового ринку.





© 2009 Читальня On-Line
Підручники розміщені на сайті для ознайомлення. Графічний матеріал, формули та текстова частина опубліковані частково.